Не оминай
Йому колись стрічалася дівчина із кільцями у вухах. Така легка, піднесена, усміхнена... Її очі топили і поглинали. Вона стрічалась йому кілька років поспіль, на одному і тому ж перехресті. Усміхалась і занурювала у зелений світ очей. Проходила мимо і щезала. Уже близько місяця не бачив він тих очей і поглядом своїм блукав щоранку між перехрестями. Її не було, не проходила, не з"являлася, не існувала... вже. Сумно, печально і жорстоко.
Не оминайте тих, хто торкається вашого життя, прислухайтеся до серця, не відкладайте найголовніше, говоріть своїми почуттями... Бо потім може не відбутися.
Вона померла одного ранку, коли маленький згусток крові відірвався і, тихо блукаючи по судинах, спинився, наче перепочити, тим самим випустивши душу із її зелених очей.
Останнє, що запам"ятав її щоденник: Білявий, одинокий… Ідеш назустріч, проходиш крізь тінь мого волосся... голубозорий, високий.... стривай, не рви своїми кроками мій вигаданий подив. Проходиш, як вітер, – швидко, і як вітер легко колишеш мої вії свіжим подихом... Не тривож своїм порухом мою тінь... Йди, а я дивитимуся вперед, випереджаючи твої кроки, Щоб вони не розірвали мого подиву...
