Варшавський договір 1920 року: складники і особливості

На початку 1920 року Польщею були окупувані Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя (1918 р.), Західна Волинь (травень 1919 р.), вся Галичина (липень 1919 р.). Взагалі, у Польщі не було одностайного ставлення до питання Української Держави.

В таких загальних умовах укладено договір між Дипломатичною Місією УНР в Польщі і польським урядом. Це був час, коли українська армія поверталася з Зимового походу. Польща готувалася до збройної боротьби з Москвою. Договір був підписаний А. Левицьким, головою Дипломатичної Місії УНР в Польщі, міністром закордонних справ Директорії та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбським.

По-перше, польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування на території в межах, які будуть визначені її договорами з сусідами. Польща визнавала Директорію та Головного отамана С. Петлюру за найвищу владу УНР. По-друге, кордони між УНР та Польщею встановлювалося вздовж ріки Збруч, далі — кордоном між Австро-Угорщиною та Росією, далі — східнім адміністративним кордоном Рівенського повіту на річці Прип'ять до її гирла. Також Польща визнає за УНР територію до кордонів 1772 року. Польський уряд зобов'язується не укладати жадних міжнародніх угод, шкідливих для УНР. Те саме зобов'язується УНР. Національно-культурні права забезпечуються для обох національностей. Укладається військова конвенція.

Взагалі угода мала залишатися таємною і не опубліковуватись без згоди обох сторін. Вона вступає в силу негайно після її підписання.

Ось стислий вигляд змісту цього договору, який "таємно" уклали представники Польщі та Дипломатичної Місії УНР. Договір не був опублікований. В 1926 році його текст розшукав в архіві сенатор С. Шелухин. Тому, як таємний, цей договір не був ратифікований. Таким чином, Польща визнавала за Україною право на незалежність, але за це діставала Східню Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся. Згідно з військовою конвенцією 24 квітня 1920 року.

Польща ж мала значну перевагу: воєнні дії мали відбуватися тільки під польським командуванням; економічне життя було підпорядковане Польщі; мала бути спільна валюта; залізниці підпорядкувались польському управлінню. Український уряд зобов'язувався постачати польському військові харчування, коней, волів тощо.

Варшавський договір викликав велике незадоволення. Особливо в Галичині, оскільки він перекреслював всю її боротьбу за незалежність і передав під владу Польщі. Уряд Директорії та армія, що поверталася з Зимового походу, були вражені цим договором. Укладений він був не урядом, а Дипломатичною Місією, яку очолював А. Левицький, уряд був поставлений перед фактом. Петлюра знав про цей договір.

Цікаво, що Варшавський договір був прийнятий різними шарами українського громадянства, як велике нещастя. У негативному ставленні до нього об'єдналися члени різних угруповань, партій. Від різних груп надходили протести. Соціалістичний уряд на чолі з Мазепою, в березні 1920 року подався на демісію, але тільки в кінці травня 1920 року сформовано новий кабінет, на чолі якого став В. Прокопович (соціал-федераліст). До складу цього кабінету ввійшли: А. Левицький (його заступник), А. Ніковський (міністр закордонних справ), О. Саліковський (міністр внутрішніх справ), І. Мазепа (земельних), X. Барановський (фінансів), І. Огієнко (ісповідань), В. Сальський (військових справ), С. Тимошенко (шляхів), Є. Архипенко (господарства), І. Холодний (освіти), С. Стемповський (здоров'я).

Наприкінці травня 1920 року в Празі відбулася конференція есерів, в якій взяли участь М. Грушевський, О. Жуковський, М. Шаповал та інші поважні представники еміграції. Вони оголосили Варшавський договір недійсним. Українські комуністи почали виявляти прагнення примиритися з більшовиками. В. Винниченко виїхав в Україну, щоб переконати більшовицький уряд створити радянську самостійну Україну, але не мав успіху і повернувся за кордон. Голова Всеукраїнського Трудового Комітету С. Вітик звернувся до Москви з декларацією, в якій заявляв, що Варшавський договір укладений незаконно, і пропонував розпочати мирові переговори з урядом УНР. Звичайно, відповіді він не одержав. Галицькі громадські діячі вважали, що дальша війна з більшовиками неможлива.

Варшавський договір втратив свою чинність після підписання між Польщею та Росією Ризького миру 18 березня 1921 року.