Indifference,байдужість,безразличие...

Доволі недавно я спотикнулась об  досить цікаве і, як би це не хотілось визнавати акутальне насьогодні  питання-проблема, як людська байдужість.Приклади навіть не знаю чи є зміст наводити, адже така рідна "сестриця" нам усім до болю знайома і відчутна кожного дня.Хто вона?Скупчення егоїзму,нагромадження пофігізму чи екстракт самостійності  - "моя хата скраю..".?Не знаю певної відповіді, але однозначно, це чорна пляма, яка розростається в нас, яка розїдає нас нутром, і яка робить не людьми, а просто істотами, істотами, що лише існують.так Саме існують, хотіла написати, що думають лише про себе, та  ні, навіть егоїст і то кращий, бо думає хоча б про свій зад. а тут?тут, суцільна байдужість не то що до інших, тут ігнорація  самого себе.це гірше ніж може здаватись.це ще бридкіше ніж воно є.І шо по-правді найгірше, це те що,  ми давно це сприймаємо як належне: давно не помічаємо жебраків на вулиці, давно проходимо повз людей, яким потрібна допомога, давно лінуємося привітатись, чи подякувати, чи сказати двірнику доброго дня, давно навчились робити мімку "нічого не бачу, нічого нечую",дивлячись у вікно в маршутці чи тролейбусі коли заходять ті, кому варто поступитись, ми вже давно...вже забули хто ми і для чого.Доходить до божевілля- сьогодні зустріла (!) в соціальній мережі сторінку-підписник під назвою Пох*їст головне що підписано кілька тисяч людей, які пропагують та сповідують це.як таке могло трапитись?як люди, не помічаючи дрібних, на перший погляд речей ,хочуть будувати своє життя - на чому?на якій основі?Чи апелюють вони до своєї свідомості хоч раз,сміючи пробудити бодай найменший інтерс до навколишнього.Ні.не можуть.не хочуть і їм не треба...

Подумайте про своїх ближніх,рідних, про коханих.Подумайте зараз про те що б ви могли запропонувати їм. Я не прошу вас дарувати подарунки, випинатись зі шкіри чи робити величезні пожертви старцям чи інвалідам. Я лиш хочу шоб ми, люди, які в сьогоднішній час можуть втратити свою суть і своє значення серед цих буддених мас поспси, яка стала нашим життям, трошки, бодай на мить зупинились і, для себе , і для всіх хто вам ще потрібен, і для всіх хто з вами є, ці люди - бо вони живуть тут, поруч з тобою, дихають біля тебе і їм потрібна твоя усмішка, твій добрий день чи твоя гривня, бо вони чекають, що ти не байдужий, що ти саме та людина, що не пройде поруч, що зможе зрушити цей тведий камінь холодної ,вже роками застигшої байдужості.