З роками я стаю все розумніший, але це мене мало тішить, бо я, розумний, добре бачу, чого насправді вартий. Бо розум — то одне, а я — щось зовсім інше.
Я, наприклад, не вмію й ніколи не вмів жити обережно й обдумано, так, щоб знати, навіщо роблю те, що роблю. Давно, в молодості, у мене був начальник, дуже вразливий — бо голубий. Коли я запізнювався й приходив на роботу не у формі, він із розпачем казав:
— Нет, вы посмотрите, он дома не ночевал, его девки напоили и спать уложили!
Для нього найстрашніше, що може статися — дєвкі уложили.
А гірше не це — дівки там були ні при чім, я сам здуру там заночував, за компанію.
Моя мати, а вона мене добре знала, казала колись:
— Ти такий, що от десь щось крастимуть, а тебе на шухері поставлять, а ти й не знатимеш, для чого там стоїш!
Я втішав себе думкою, що мене, отакого, колись поставлять прикривати відступ цілої армії, й там я зумію себе показати, бо таки вмію стояти там, де попросять.
Его девки напоили и спать уложили
Одначе підозрював, що мати, може, й правду каже — про шухер. І через те завжди старанно уникав ситуацій, де беруть щось чуже — мене там і близько не стояло.
Але ж це ніколи не буває буквально, й мені рідко вдається вчасно розгледіти, де я просто так стою, а де — ні. Як правило, я завжди стою на шухері, коли щось тягнуть якраз у мене. А починається ж усе добре, так, ніби мені треба прикрити відступаючу армію.
У матері на те була дуже наївна порада, завжди однакова:
— А ти їм скажи, мов, хлопці, мені ніколи!
Ага, а як я не вмію такого сказати? От і стою, стережу, доки у мене витягають — де годину-дві, а де й тиждень.
Іноді думаю: а може ж воно їм на користь піде, а раз так – то хіба мені жалко? Але я ще не настільки порозумнішав, щоб додумати цю думку до кінця.
5 
1
Коментарі
7