— У мене другий місяць болить зуб, а ти замість грошей роздаєш мені обіцянки, — коли моя жінка не в гуморі, я про це дізнаюся з порога. Надійка сердиться, бо її школу закрили на карантин. А вона терпіти не може онлайн-уроків.
У таких випадках я хапаю собаку і йду гуляти на берег Дніпра, сподіваючись, що дружина пересердиться. Та цього разу Мажор мене підводить. Він крутить носом і не хоче йти з дому. Я дивуюся, бо ніколи такого не було.
Наступного дня собаці геть погано. Надвір виходить, але вмощується на сонці й нікуди не йде. Бачу, що в нього закисло одне око. Купляю очні краплі й протираю. Не допомагає. Увечері ще раз оглядаю пса.
— Надю, та в нього зуб болить! — прозріваю. — Щоку надуло!
Викликаю таксі, хапаю його і їду до знайомого ветеринара.
— Справи кепські, — каже Валентин Миколайович. — Чотири зуби треба виривати, а решту чистити від зубного каменю.
Він пеленає Мажора, дає кілька уколів і рве хворі зуби. Змучений собака майже не опирається. За годину виходимо. Від наркозу пса хитає. На ніч даємо йому знеболювальне. І ще дві години пильнуємо, щоби не спав — так наказав лікар.
На ранок пес повеселішав. Гасає берегом і всім своїм виглядом демонструє, що другий похід до ветеринара йому не знадобиться. Та ми виконуємо програму до кінця. Ще два дні колемо протизапальні препарати й чистимо від каменю решту зубів. На третій день Мажор не дає розкрити пащу — борсається, впирається й кусає лікаря за палець.
На вихідні їдемо в Тальне. Пса, звісно, беремо з собою. Від хвороби не лишилося й сліду. Він бігає вулицею, гавкає на бабів із паличками і почувається щасливим.
— Скільки ти витратив на його зуби? — питає Надійка.
— Дві вісімсот, — кажу. — Майже 100 доларів.
"Справжній мажор", думаємо ми. Але вголос про це не кажемо.
2 
1
Коментарі
1