Ексклюзиви
Субота, 25 жовтня 2014 09:05
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Сподіваюсь на краще

Донька вперше поїхала до Львова. Подруга Аліна, яка там навчається, довго запрошувала. Іра нарешті наважилася. У суботу дзвонить.

– Батьку, я закохалася в це місто. Які тут церкви, які площі, які кав'ярні! Нічого красивішого я в житті не бачила.

Запитую, чи була в знаменитій "Криївці".

– Аякже. Сказала, що не московка і пройшла. Але що було потім, досі соромно згадувати. Алінка, морда, нас розіграла. Cідаємо ми з подругою Мариною за столик. Такі собі провінційні черкаські дівчатка. Народу – повно, ніде яблуку впасти. Аліна каже, що буде трохи згодом. Раптом приходять до нашого столика хлопці в камуфляжі. На всю "Криївку" кричать, що пробралися москалі. Для більшого страху палять у повітря. В ресторані – гробова тиша. Беруть за руки й ведуть нас із Мариною в карцер. Там на столі стоїть якась страшна алюмінієва миска й більш нічого. Я злякалася! Кричу, що не москалька, бо вчуся на українській філології. Не допомагає. Зачиняють і йдуть геть. Через 10 хвилин повертаються. Просять прочитати вірш Шевченка "Мені тринадцятий минало". Декламую – і виходжу на волю. Там знову стаємо центром загальної уваги. Кажу Аліні, що ще один такий жарт не переживу.

Я сміюся й пригадую, як кілька років тому в "Криївку" водили теперішнього лідера сепаратистів Олега Царьова. При вході він відмовився зізнатися, що не москаль.

– Я – русский.

– Руський? Таке не проходить. Кажіть гасло.

– Тогда мы уходим отсюда, – сказав Царьов і пішов геть.

Після цьогорічних подій на Донбасі Царьов розуміє, що тепер йому нізащо не можна потрапляти до рук справжніх бандерівців. Утім, я ще сподіваюся на краще. Передчуваю неабияку насолоду, коли він, збиваючись і запинаючись, декламуватиме цикл віршів Шевченка "В казематі".

Зараз ви читаєте новину «Сподіваюсь на краще». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода