Субота, 20 липня 2013 09:45
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Покарані найстрашніше

У відпустці вкотре перечитую ­Солженіцина.

"Ніяка кара не приходить до нас незаслужено. Вона прийде не за те, в чому ми насправді винні. Але якщо перебрати життя і вдуматися глибоко, то ми завжди знайдемо злочин, за який нам завдано удару".

Лікар тюремної зони Борис Корнфельд іде спати до сусідньої із Солженіциним палати. Ці слова – останні в його житті. На ранок лікаря знаходять мертвим. ­Молотком зеки проломили йому ­череп, бо ­підозрювали в доносах.

Довжелезний червневий день потихеньку згасає. Я відкладаю книжку і вмикаю телевізор. Ідуть новини. У Врадіївці повстання проти міліціонерів-ґвалтівників. "Цим життя своє перебирати потреби нема, – думаю. – У них злочинів – пальців рук не вистачить, аби полічити".

Несподівано наткнувся на дві могили

Цитата з книжки "Архіпелаг ГУЛаг" і далі нуртує в мені. Згадую, як зранку був на кладовищі – провідував рідних. Несподівано наткнувся на дві могили. Ось лежить мій товариш дитинства Володя. У сьомому класі його – життєрадісного, безтурботного – знайшли повішеним у посадці. А ось 15-річна Маринка – донька моєї колишньої співробітниці. О сьомій вечора поверталася з конкурсу в будинку культури. Якийсь виродок знічев'я вдарив її ножем. В обох випадках міліція не надто переймалася пошуками винних.

"За що їм цей удар? За які ­злочини? Чого досі не покарано винних?" – ­питаю і не знаходжу відповіді. Наступного дня знову беруся за книжку:

"Сенс людського існування не в накопиченні матеріальних благ, а в розвитку душі. З цієї точки зору наші мучителі покарані найстрашніше – вони свиніють душею".

Я завжди дивувався знайомим хлопцям, які при зустрічі соромилися зізнатися, що працюють у міліції. ­Тепер розумію. Якби робили на ­фермі, було б не так соромно.

Зараз ви читаєте новину «Покарані найстрашніше». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода