"Сісти не боюся. Це зараз навіть почесно"

Світлана Леонова, 48 років, лікар, Москва, Росія:

— Передавала племінниці в Київ протиправцеву сироватку. Вона волонтер. Збирає допомогу для української армії. Зараз мене тягають на допити у ФСБ. Кажуть, допомагала "Правому сектору". Мають виписки з банківських рахунків. Перераховувала братові гроші, щоб купили ліки мамі. Востаннє на допиті мене звинувачували, що це — рахунки чеченців, які воюють за Україну.

Колеги написали, що я неодно­разово підтримувала ­Україну публічно. Спихнули на мене брак сильного знеболювального. Я — окуліст. Доступу до сейфів не маю.

Сісти не боюся. Це зараз ­навіть почесно. Але я маю свекруху після інсульту. Чоловік загинув в аварії три роки тому. Його мамі більше нікому допомогти. У чоловікової сестри донька з ДЦП. Чергую біля неї, щоб невістка могла трохи перепочити. Якщо тікати, то разом із ними всіма.

Івонн Лейхман, 28 років, студентка, Бонн, Німеччина:

— Закінчую здобувати медичну освіту в Бонні. Хотіла поїхати на рік волонтером в Африку. Там усі місця були зайняті. Долучуся до місії в Пакистані. За рік повернуся працювати в клініку. Маю гарний досвід у педіатрії. Можу проводити нескладні хірургічні операції. Справжній лікар кілька разів у житті має поїхати з волонтерською місією. Тоді не стаєш циніком.

Сандро Лінопулосс, 40 років, власник готелю, Лесбос, Греція:

— Буду вирішувати, що робити з бізнесом. У готель ніхто не приїжджає, бо острів переповнений мігрантами. Рік тому взяв великий кредит у банку на ремонт. Грошей не маю. Банк тисне. Продати готель зараз не вдасться. Уряд пропонує приймати біженців за непогані гроші. Доведеться погодитися, хоч про туристів можна тоді забути.

Ігор Рожнєв, 29 років, інженер, Санкт-Петербург, Росія:

— Хочу мігрувати з родиною. Доки американці відкривають воду на Марсі й нові планети, мені відмовляють у грошах на нові розробки. У брата в Краснодарі відібрали бізнес. Батько дружини — військовий. Відправили у відрядження на Донбас. Повернувся сліпий. Я люблю свою країну, але не бачу жодних перспектив. Маю пропозиції з Індії, Китаю.

Нік Росс, 59 років, юрист, Даллас, США:

— До травня помру. Маю рак кишківника. Лікарі кажуть — житиму щонайбільше півроку. Хочу привести до ладу всі справи. У мене дві юридичні контори. Залишу їх синові. Доньці дістанеться будинок і накопичене в банку. Хочу прибрати на могилі дружини. Замовити пам'ятник, як у неї, собі.

У листопаді погодився на дуже складну операцію й хіміотерапію. Не шкодую, бо встиг побачити онучку. Це останнє Різдво разом.

×