Лоригіттас - це особливий вид макарон у вигляді скрученої кільцем спіралі із комуни Моргонджорі на італійській Сардинії. З ними пов'язано багато легенд і вірувань. За одною з них - їх мають виготовляти лише молоді незаміжні жінки. За іншою, висушені лориггітас майстрині використовували як прикраси.
Перше поселення на місці Моргонджорі датуються 900-500 роками до н.е. Перша офіційна згадка про лоригіттас датується XVI ст. Традиційно їх готували виключно в Моргонджорі на фестиваль до Дня всіх святих щороку 1 листопада, розповідає ВВС.
Страви на Сардинії пов'язані із сімейними або релігійними віруваннями. Популярною є легенда про чаклунку Марію Пунгі Пунгі. Вона літає вночі перед Днем всіх святих по будинках і проколює вилами животи дітям, які надто багато з'їли лоригіттас. Але більш ці макаронні вироби пов'язані із поняттям ролі жінки у суспільстві.
"Обов'язок жінки полягав у тому, щоб подбати про готування їжі, поки чоловіки були зайняті на поляхх. Тому такі страви готували, перш за все, жінки. Назва лоригіттас означає "маленькі вуха". Але їх форма пов'язана з весільними обручками. Принципи ручної тонкої роботи традиційно передавалися від матері до дочки. Традиційно лоригіттас виготовляли молоді жінки у великих родинах. На Сардинії таким чином бажали їм одружитися. Вважалося, що жінка буде думати про обручку, сплітаючи кільце із тіста", - пояснює Раймондо Мандіс, представник організації Slow Food, яка займається збереженням традиційної кухні.
Також в давнину селянки, які не мали грошей на золоті прикраси, бавилися, одягаючи лоригіттас на вуха.
Традиційно макарони виготовляли молоді жінки у великих родинах. На Сардинії таким чином бажали їм вийти заміж
Рецепт тіста включає лише борошно із місцевої пшениці твердого сорту, теплу воду та сіль.
" Треба мати достатній рівень спритності, аби сформувати лоригіттас. Це кулінарна традиція. І жінки продовжують робити це вручну кожного дня", - говорить Франческа Турну, радниця муніципалітету Моргонджорі.
Жінки вимішують тісто не менше 30 хвилин. Додають до нього солону воду, допоки воно не стане приємним на дотик і пружним. Потім розкачують локшину, беруть її вказівним та великим пальцем і скручують. Сформовані кільця кладуть у кошик із лози і залишають сохнути. Тим часом готують соус. У Моргонджорі його роблять з куркою або голубом з цибулею, часником, петрушкою, білим вином і томатною пасаттою.
"Звучить доволі легко. Але через чотири години і після 10 напівзроблених лоригіттас я здався. Може, вони не вийшли, як планувалося, тому що я одружений і живу в однокімнатній мансардній квартирі в Джерсі-Сіті. А можливо я просто потребую ще кілька століть практики", - жартує кореспондент ВВС Мішель Гросс. Він досліджував історію і традиції виробництва цих макаронів.
Через розвиток сфери супермаркетів італійська кухня почала втрачати свою регіональність, вважають у ВВС. Раніше кухня гірських регіонів, де готували овечий сир, відрізнялася від морських регіонів. Тепер ці відмінності помітні все менше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Один телефон на всіх і чай із маслом яка — показали, як живе село на висоті 4 км
Ідея зберегти лоригіттас виникла у Моргонджорі 1994-го. Тоді міська рада вирішила провести фестиваль, присвячений цим макаронам.
"Залучили відомих італійських шефів і місцевих дрібних виробників (серед останніх – всі жінки). Таким чином хотіли дати традиції нове життя завдяки фінансуванню з програми ЄС, яка допомогла їм вийти з виробництва сімей на професійне підприємство", - говорить Ренцо Ібба, мер Моргоньйорі.
Тепер фестиваль відбувається регулярно, а лоригіттас зустрічаються у більшій кількості ресторанів, каже він.
Ірландські закони з VII–VIII ст. зобов'язували господарів пригощати подорожніх водоростями. Особливий їх вид - дулсе - цінували за їхній смак та поживність, високий вміст рослинного білка. За врожай водоростей можна було виміняти трьох корів, розповідають історики. 1840 року картопля не вродила. Люди переселялися на узбережжя й збирали водорості. Їх варили, перетирали в пюре або сушили на сонці. Так виходили солоні хлібці
7 
35413
Коментарі