Мешканцям гуртожитку на Немирівському шосе, 10 у Вінниці не дозволяють приватизувати кімнати. Деякі родини живуть там понад 20 років.
— Отут зібрані всі наші хождєнія по мукам, — 48-річна Тетяна Флок дістає з шухляди дві товсті папки з документами. — 2004 року нам сказали виселятися. Виявилося, що гуртожиток продали донецькій фірмі. Тоді вони заплатили за нашу дев'ятиповерхівку півтора мільйона гривень. А нам сказали: "Рєбята, хочете тут жити, то платіть по 500 доларів за метр". Взяли будинок за бесцінок, і захотіли наварити. Ми тоді найняли адвоката. Будинок зразу арештували. І був під арештом, поки всі суди не закінчилися.
Гуртожиток збудували 1986 року. Він перебував у власності ДТСААФ.
— Там жили курсантики, яких ДОСААФ готував до армії. Потім сім'ї стали заселятися. Правдами і неправдами брали дозволи на проживання, — розповідає мешканець гуртожитку Олександр Трачук, 49 років. — У 1989 році вирішили перевести будинок із державної власності в колективну. Як їм це дозволили, непонятно. Написали листа в Київ, що коробка стоїть пуста. Хоча там жили люди.
— Коли почалися суди, то рішенням сесії Вінницької міськради ця колективна власність була анульована, — додає Тетяна Петрівна. — Але потім Староміський суд повернув її назад. Стільки ми пережили, поки все це колотилося! Світло нам постійно виключали. А без нього життя нема, бо електроплити стоять. Якщо води можна піти з колодязя набрати, то без світла нічого не можемо зробити.
2005 року в мерії людям порадили створити кооператив.
— Ми так і зробили. Стали самі договори заключати з електросєтями і теплосєтями. І самі розраховувалися. Тоді ці донецькі посадили свого коменданта. Він перевіряв у всіх паспорта, коли входили і виходили. Були як на воєнному положенії, — продовжує Тетяна Флок. — Вони зайняли весь перший поверх, п'янки-гулянки устраювали. Вєчно до ночі в них болгарка працювала. Коли хотіли продати перший поверх, ми не дали. Тільки примічали чужих, зразу включали "ревун" на третьому поверсі. Це така сірєна. І зразу все общєжитіє збиралося внизу. Нікого з чужих не пускали. І того коменданта вигнали.
2006-го звернулися до мера Володимира Гройсмана. Просили, щоб узяв будинок у комунальну власність.
— Дзвонить наш мер тим донецьким, пропонує викупити будинок. Вони кажуть: "Два з половиною мільйони". Гройсман: "Добре, давайте оформляти". А ті: "Ви не поняли, не гривень, а доларів". Хіба ж у міськради є такі гроші, щоб наше нещасне общєжитіє викупити? Отак і живемо у підвішеному стані. Кожен день чекаємо, що можуть прийти і попросити нас звідси. А ми вже повністю водопровід і каналізацію поміняли, кришу залатали, щотчики поставили. Все за свої гроші. А чи будемо тут жити — не знаємо. Нас не приписують. Карточки в банку через це не можуть люди получити, щоб пособіє на дітей оформити. Навіть проголосувати не можемо. А моїй доньці Олі вже 5 років паспорта не дають.
89
СТІЛЬКИ комунальних гуртожитків в області. Немає їх у Чернівецькому, Шаргородському та Томашпільському районах. Найбільше — в Козятинському районі.
Дозвіл на приватизацію отримали 45 гуртожитків. За законом, не мають право приватизовувати студентські гуртожитки та ті, що їх використовують для проживання тимчасових працівників. Приватизація дозволена лише в тих, де мешкають одинокі чи сім'ї понад п'ять років.
Ціна залежить від кількості сусідів по кухні
— Найдешевша кімната в гуртожитку сьогодні коштує від 8 до 14 тисяч доларів, — каже рієлтор вінницького агентства "Світ нерухомості" Олег Демчук, 33 роки. — Ціна залежить від розміру кімнати й кількості сусідів по кухні. Якщо система блочна і кухня розташована у блоці на чотири кімнати, то буде дорожча.
Продавати кімнати в гуртожитках почали 2007-го. Зараз у базі рієлторських агентств міста близько сотні пропозицій у різних районах.
— Найдешевші на вулиці Тарнагродського. Там кімнату величенької площі можна купити і за 7 тисяч доларів. Є хороші пропозиції. Зараз по вулиці Київській за 14 тисяч доларів пропонують дві кімнати. Вони дуже гарно облаштовані та перебудовані, як непогана однокімнатка. Там є кухонька, ванна й величенька кімната. Такі пропозиції бувають рідко. Найкраще розбирають кімнати на Вишеньці (мікрорайон у Вінниці. — "ГПУ"). Їх беруть студентам, а потім перепродують.
Коментарі