Вінницького чоботаря 45-річного Олега Маршука два тижні тому подали на звання почесного громадянина міста. Він має взуттєву майстерню на вул. Грушевського, за обласним драмтеатром.
— Я до цього чоловіка років 10 ношу ремонтувати туфлі, — розповідає 33-річний Юрій Степанець із громадської організації "Наше Поділля". — Завжди робить швидко і якісно. Вирішив: а чого чоботар не може бути почесним громадянином. Його півміста знає. 10 років тому почесною громадянкою стала двірничка Доміцея Невідома, теж ми її подавали. Почесні громадяни можуть безкоштовно їздити в міському транспорті та звільняються від оплати комунальних послуг. А потім їх іще й безкоштовно похоронять.
Маршук понад 20 років лагодить взуття. Зустрічаємося у його майстерні у середу, 26 червня.
Усередині чисто, на вішаках із жіночих підборів висять інструменти та мотки ниток.
— Сидів із сусідом, святкували його день народження, чекушку взяли. Коли прийшла дівчина і сказала, що хоче, аби я став почесним громадянином Вінниці. Зразу погодився, — говорить Олег Маршук. — Обличчя її не згадаю, бо зазвичай запам'ятовую фамілію і взуття, яке мені принесли.
Перед роботою обов'язково скачу на скакалці
На стелажах сотні пар. Майстер пропонує присісти на лаву, розмовляє, але від роботи не відволікається — латає чоловічий черевик.
— За день устигаю зробити пар зо 20, — розказує Олег Петрович. Приходжу в сім ранку, додому йду в дев'ять. І цілий день сиджу згорблений у цьому курнику. Перед роботою обов'язково скачу на скакалці, а тоді виливаю на себе відро холодної води з криниці.
Вирізає латку, приклеює до черевика. Бере нитку, вощить і прошиває взуття спеціальним гачком.
— Кожну пару ремонтую, як уперше, — сміється. — Було таке, що переробляв дівчинці босоніжки. Там чіпляв латки і прошив на машинці. Вийшло якось негарно, мені не сподобалося, соромно таке клієнтці віддавати. То я ще раз зробив, але шив уже вручну.
Поряд із майстернею міський суд та обласне управління міліції. Багато працівників цих установ є клієнтами майстра.
— Міліція мене любить, особливо дівчата, бо я всіх цілую, — жартує Олег Петрович. — У міліціонерів найчастіше стираються носки й підбори, бо багато приходиться ходити. На днях ремонтував чоботи артистам, козацькі червоні та чорні. Каблуки у театралів бумажні, то не знав, як їх зліпити. Одного разу суддя приніс у ремонт кімнатні тапочки, щоб я зробив профілактику підошви. Я й брати їх не хотів, казав, що я ремонтую взуття, а не тапки. А він подивився на мене й спитав: "А що, ці капці вам завинили чимось, що їх брати не хочете?". Мусів узятися. Ремонт вийшов дорого, вже не пам'ятаю скільки, десь більше 50 гривень. За ці гроші можна було взяти нові тапки. Ще часто заходить працівник із банку, то в нього круте взуття, десь до 1000 баксів. Та для мене разніці нема — чи директор прийшов, чи бомж — робити треба.
Майстер закінчує роботу з черевиком і одразу береться до пари босоніжок.
— Латку чіпляю за хвилин 20. Оці босоніжки дівчина попросила по-срочному зробити, а як пішла — й досі немає. Був клієнт, що просив по-срочному, а туфлі лише через рік забрав. Одного разу не розрахувалися за роботу. Я гроші наперед ніколи не беру. Тоді, коли не заплатили, в ремонт взуття приніс чоловік, забирала жінка. Я неконфліктний, то так і віддав безплатно.
Мережані чоботи пошили за день
Трійка найкращих чоботарів Вінниці. До уваги брали якість роботи, термін виконання, ціни.
Майстерня на тролейбусній зупинці "Лікарня ім. Пирогова", працює понад 10 років. Лагодять за два-три дні. Ще замінюють замки у взутті та сумках.
— До них років вісім ношу взувачку всієї сім'ї, — каже Ірина Бойко, 44 роки. — Там є кілька майстрів, беруть дорожче на 5 чи 10 гривень, ніж в інших майстернях, але якістю роботи завжди задоволена. Останній раз у ремонт здавала чоловікові туфлі, щоби підбили набойку. Майстер порадив, який матеріал найкраще підійде. За роботу заплатила 50 гривень. Набойки на жіночі босоніжки коштують гривень 40. Роблять акуратно. Якщо взуття підсіклося — ніколи латок не видно. До них навіть несуть взуття з магазинів, щоб відремонтувати фабричні браки.
Майстерня на вул. Привокзальній, 1 працює 18 років. Єдина, де не лише лагодять, а й шиють на замовлення.
— Півроку тому потрібні були чоботи доньці на виступ, причому не звичайні, а вище коліна, ще й ажурні, — говорить місцева 36-річна Ірина Зеленчук. — Обходила всі майстерні, ніхто не брався шити такі, а в цій нам зробили за день. За роботу взяли 450 гривень. Це дешево. Тепер ці чоботи здаємо в оренду на весілля.
Взуттєва майстерня на вул. Пирогова, 54. Належить майстрові Ігореві Бадраку.
— Тут можна розтягнути туфлі чи зимові чоботи на півтора розміра в довжину і на розмір у ширину, — розказує 27-річний Юрій Винничук із міста Жмеринка. — Мені прислали класні закордонні черевики, але для мене вони були затісні. Думав продати, а потім взнав за цю майстерню. Розтягування обійдеться у 120 гривень. Цієї послуги більш ніде у місті нема. Підшивають і набойки роблять там теж якісно.
2 
1
Коментарі