Понад 82 доби не виходив із приміщення Харківської обласної клінічної травматологічної лікарні завідувач ортопедично-травматологічного відділення 50-річний Володимир КУПІН. Від початку повномасштабного вторгнення Росії разом із більшістю команди залишився жити на роботі, щоб допомагати пацієнтам. Медики цілодобово перебували в лікарні. Лише із середини травня змогли ночувати вдома.
— З початку війни захоплювався нашим народом, а тепер так само пишаюся колегами. Більшість із них погодилися працювати цілодобово. Дехто певний час жив у лікарні з дітьми, та все одно продовжував виконувати роботу, — говорить Володимир Іванович. — Війна змінила все. Найчастіше зверталися пацієнти з мінно-вибуховими травмами: як військові, так і цивільні. Побільшало звернень від літніх людей. Рятуючись від обстрілів, вони бігли, часто падали, травмувалися, ламали кінцівки. Уже в перші дні війни наша лікарня постраждала від обстрілів — у будівлі вибило багато шибок, частково були пошкоджені палати. Доводилося прикривати вікна ковдрами, а на вулиці була мінусова температура.
Володимир Купін родом із Харкова. Має дружину й дітей. Під час війни став дідом. Онуку ще не бачив.
— Хочеться обійняти рідних і познайомитися з онучкою. Бачив її тільки по відеозв'язку — коли Харків почали обстрілювати, діти виїхали з міста, — говорить Володимир Іванович. — А ще мрію про мир. Хочу, щоб бомбардування і стрілянина припинилися.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
5 
35413
Коментарі