Ексклюзиви
Пʼятниця, 16 серпня 2013 06:15

"Вниз не дивилася, потроху їхала до землі"

— Страшно осознать, что ты сейчас будешь спускаться на веревке, а ветер начнет кидать тебя, как пушинку, — згадує 43-річна Ірина Валієва з Дніпропетровська. 11 серпня вона була серед 75 осіб, які застряли на канатній дорозі "Місхор — Ай-Петрі". Того дня "канатка" відзначала 25-річчя. Два вагончики зависли на висоті 50 та 120 м — на підйомнику поламався шків, який приводить у рух канати. Рятувальники 9 год. спускали людей мотузками.

Ірина Валієва до Ялти приїхала у відпустку з чоловіком Володимиром. На третій день відпочинку піднялися на гору Ай-Петрі. Поверталися, коли вагончик зупинився.

— У кабінці люди стоять, крісел немає. Ходять по колу, роздивляються — там краса неймовірна. Дехто фотографувався, — розповідає. — У вагончику були 15 чоловіків, 14 жінок і четверо дітей. Спершу ніхто не зрозумів, чого зупинилися. Молодий інструктор щось по рації кричав. Сказав не боятися, але ми застряли. Паніки не було, ніхто головою не бився. Але в очах помічався страх. У мене серце тьохнуло, згадала сина. Хтось почав дзвонити рідним. Я теж хотіла, але не було мережі.

За півгодини внизу зібралися майже сотня рятувальників.

— Передчуття біди не було. Інструктор заспокоїв, що вони три тижні тому спускали людей — тренування проводили. Запитав, у кого є вода чи їжа. Ми її склали на панельці: кілька пляшок мінералки, пару шоколадок. Домовилися, що брати можуть усі. Для евакуації з кабінок передбачений люк у днищі. До нас по канату дістався рятувальник із жилетом. Його одягали на людину, по мотузці спускали донизу.

— Ніхто не скиглив. Усе сприймали як уві сні. Фотографувалися на згадку, — додає Ірина Віталіївна. — Була рація — хто діставався землі, нею повідомляв: "Я внизу". Вагончик трохи гойдався. Усі намагалися триматися — за поручень чи виступи. Перезнайомилися. Один настирливий усе питав, чи є у когось вино.

Валієва говорить: під час спуску вітер розгойдував мотузку, крутив.

— Я майже остання серед жінок була. Униз не дивилася, потроху їхала до землі. Це тривало хвилин 10. Потім годину чекала, доки Володя спуститься.

Унизу для постраждалих були гарячий чай та бутерброди. Психологи оцінювали стан людей, представники міської влади пропонували ночівлю.

— Що таке відхідняк, аж на землі зрозуміла: спина стала важка, ні їсти, ні пити не хочеться, тільки полежати, — розказує Ірина Віталіївна. — Важко було йти стежкою до автобусів. Дітей на руках несли рятувальники.

Фірма, яка експлуатує дорогу, виплатила кожному 500 грн компенсації.

Зараз ви читаєте новину «"Вниз не дивилася, потроху їхала до землі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 147
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути