— Хочется не праздновать День Победы, как россияне, а помянуть близких, погибших во Второй мировой. Это день скорби, — каже кримчанка 57-річна Тетяна Кошина.
Два роки мешкає в Києві. 8 травня прийшла з онукою покласти квіти до меморіалу "Батьківщина-Мати" у столиці.
— Дед войну закончил в звании полковника. Трижды был ранен, умер уже в мирное время, — продовжує. — Корю себя за то, что мало расспрашивала о войне. Поехала с мужем на БАМ. К родителям в отпуск приезжала дважды в год. Деда видела нечасто, — онука на руках у Тетяни крутить приколотий до її блузки червоний мак. — Очень правильно этот день стали называть Днем памяти, скорби и примирения. Внучке своей рассказываю, как оно было. В мои времена всей правды не говорили.
Вчителька 49-річна Ірина Іщенко із Житомирщини привезла на екскурсію учнів до Музею України у Другій світовій війні.
— У нас місячник патріотичного виховання. І 8, і 9 травня — великі свята для України, — каже. — Болить нашим людям, бо діди воювали й діти воюють. Зараз війна — не порожнє слово. Якщо забудемо історію, пропадемо. Сьогодні дістала фотографії дідів, які на війні загинули. Намагаюся щороку писати листи й слати посилки тим, хто їх поховав у війну. Це хутір Товстий. У церкві замовлю за них панахиду.
— Я прийшла згадати діда й бабу, які воювали в АТО, — каже 8-річна Лілія.
— Не в АТО, а у Великій вітчизняній, — виправляє мати 33-річна Юлія. Прізвища не називає. Cлужить у 54-й бригаді ЗСУ на Донбасі. Зараз проходить реабілітацію в госпіталі.
— Це тяжкі моменти, — пояснює. — Стою і згадую, скільки товаришів на Світлодарській дузі загинули. Ще вчора говорив із людиною, а тут побратими кажуть: не повернувся з бою.
Баба була в концтаборі. Я часто просила розповісти — відмовчувалася. Носила блузку з довгим рукавом. Років у 12 випадково побачила на руці татуювання — номер полоненого.
9 травня близько 9:00 металевими загородженнями перекрили вул. Лаврську від станції метро Арсенальна до парку Слави. Вздовж дороги вишикувалася поліція, нацгвардійці, кіннота. Людей пропускають через рамку металошукача.
Жінки продають фетрові маки по 10 грн, більші — по 15 грн. Перехожі у вишиванках, із синьо-жовтими стрічками. Приколюють символ пам'яті.
15 осіб із ветеранської організації Подільського району привозять мікроавтобусом до Національного музею історії України у Другій світовій війні.
— Раніше якось відчувалась перемога, було свято, ми збиралися, йшли дорогою, грав оркестр, ми співали. Тут влаштовували польовий обід, — пригадує Ельвіна Заглада, 80 років, голова Подільської ветеранської організації.
— Та який парад? Країна у стані війни, — перебиває її Василь Капустенко, 89 років. — Краще ті гроші воїнам АТО віддати. А ми й так своїх пом'янемо.
— Моя прабаба була медсестрою на фронті. Щороку 9 травня вона ставала сумна й багато плакала, — 23-річна Оксана Макаренко несе букет бузку до Вічного вогню.
На майдані Незалежності навпроти стели Перемоги встановили герб України, з тканини зробили велику квітку маку. Лампадками виклали роки Другої світової війни, під ними надпис "Героям слава!". На східцях чергує поліцейський. Уздовж дороги поставили стенди зі світлинами учасників Другої світової. Їх фотографує чоловік у білій футболці й джинсах. На грудях мак і синьо-жовта стрічка.
— Сьогодні вітав лише ветеранів, їх дуже мало. Бісять чоловіки з дідівськими медалями з колорадськими стрічками.
3 
1
Коментарі