— Три роки минули, а ніхто не покараний. Це найточніша ілюстрація того, що ми не зробили, — каже киянин Олексій Пошивайло, 36 років.
18–20 лютого Україна відзначає третю річницю Майдану та треті роковини розстрілу Небесної сотні. До місця загибелі у столиці люди несуть квіти й лампадки.
18 лютого 2014-го опозиція оголосила "Мирний наступ" — багатотисячну ходу до Верховної Ради. На сесії депутати планували обмежити повноваження президента Віктора Януковича. У Маріїнському паркові ходу зустріли тисячі міліціонерів і тітушок. Штовханина переросла в масову бійку. Міліція відтіснила мітингувальників від урядового кварталу. О 16:00 почала штурмувати барикади біля майдану Незалежності. Люди зуміли зупинити міліцію. 20 лютого перейшли в контрнаступ. У сутичках загинули 107 майданівців і 12 міліціонерів.
18 лютого вранці майдан Незалежності розділений навпіл величезними плакатами. На них — солдати, які служать на Донбасі. Поряд на екрані показують фотографії Героїв Небесної сотні. Безперестанку звучить пісня "Пливе кача". Лампадками виклали герб України.
До вул. Інститутської йде колона 12-річних. 30 школярів супроводжують три жінки.
— Володимире Миколайовичу, ми запізнимося. Діти хотіли подивитися, де стріляли в людей, — каже жінка по телефону. І додає: — Приїхали на екскурсію з Народичів (селище в Житомирській області. — ГПУ). Біля Європейської площі нас чекає автобус. Але діти так просили. Най подивляться.
До меморіалу на Інститутській люди несуть квіти та свічки. Кладуть під портретами, на гранітних плитах і під деревами з фотографіями загиблих. Вшанувати пам'ять Небесної сотні йдуть весь день.
— За чотири місяці Майдану жодного разу не був тут удень. Зазвичай до третьої ночі чергував. У ніч на 19 лютого стояв на барикаді на Грушевського, — каже Олег Пошивайло.
— Граната розірвалася між мною і товаришем. Один шматок влупив під око, другий порвав ліву долоню. Друга не зачепило. Я пішов до медпункту в Будинку профспілок. Черга до лікарів — аж у коридор. Мене оглянула дівчина. Каже, не смертельно. А повз проносять людей без рук і очей. Один чоловік під стіною сидів, біля нього двоє фельдшерів. Усе рвався знайти око, яке витекло на Грушевського.
Із Олегом ідемо по Хрещатику в бік вул. Грушевського. На годиннику 23:20. Повз проходить поліцейський патруль. Чути, як грає музика в Будда-барі, коли відкриваються двері.
Біля пам'ятника Михайлові Жизневському (один із перших загиблих на Майдані — 22 січня 2014 року від пострілу мисливською кулею в серце. — ГПУ) зупиняється сіра "Тойота Корола". З неї виходить жінка й кладе дві гвоздики.
— Зараз багато нарікають — от був Янукович, жили спокійно. Та Майдан підняв у людей гідність. Але чому це зачепило тільки простих українців? Ті, хто був при владі, тими й залишилися. Хіба сорочка стала вишиваною, — говорить Олег.
У неділю, 19 лютого, близько 14:00 на майдані Незалежності триває мітинг. Стіни будівель ехом відбивають слова "нам потрібно продовжити революцію", "внутрішня окупація". Під стелою зібралися учасники добровольчого руху ОУН.
— Ми не закінчили революцію. І ці хлопці, які лягли на Інститутській, думаю, не задоволені нами. Бо й далі топчемося на місці — слухаємо одних і тих самих людей, вибираємо їх у владу, — каже лідер добровольчого руху ОУН Микола Коханівський, 45 років. — Мусимо раз і назавжди зламати систему. А вона прикривається — як не пам'яттю Майдану, так війною на Донбасі. Доки не будуть спиляні підмурки системи, нас чекають невдачі та розчарування.
За годину Коханівський із нардепами Єгором Соболєвим і Володимиром Парасюком ведуть до Адміністрації президента майже тисячу осіб. Вимагають припинити торгівлю з Донбасом. Виникають сутички з патрульними.
Вхід на Хрещатик і майдан Незалежності — через металошукачі та стрій поліції. Хоча на виходах із метро перевірки немає. Вулицею курсують патрульні у бронежилетах. Біля мерії, Головпоштамту і на Європейській площі стоїть по взводу Нацгвардії. Десятеро поліцейських охороняють відділення російського "Альфа банку".
У Маріїнському парку, навпроти Будинку офіцерів, освячують пам'ятний знак з іменами та портретами Сергія Шаповала, Олександра Плеханова, Сергія Дідича, Володимира Кіщука й Ігоря Сердюка.
— Хлопці загинули від рук тітушок і "Беркута". Їх забили до смерті, коли розігнали мирну ходу. І ніхто не поніс покарання. Це обурює найбільше, — каже сестра загиблого Сергія Марина Шаповал.
3 
1
Коментарі