— На поминальну службу всією сім'єю прийшли. Син з-за комп'ютера не хотів вилазити, викаблучувався. Прийшлося підзатильником виганяти, — каже полтавець 41-річний Микола Якименко. У суботу, 22 листопада, з дружиною Наталією і сином 17-річним Андрієм стоїть на поминальній молитві за жертвами Голодомору в Успенському соборі Київського патріархату.
— Останні чотири роки в День пам'яті на панахиду приходимо. Щитаю, молитва за душі померлих — той мінімум, який ми должні виконати. Вдома в цей день забороняю своїм включати музику. Якщо хто кіно дивиться, то в навушниках, — розказує. — Увечері додому родичі прийдуть. Пом'янемо тихенько. Документальне кіно, може, яке включу про Голод. По другому — ніяк. Треба вже українцям нормальними ставати.
Поминальна служба починається одразу після 10-хвилинної жалобної ходи центром міста. У храм заходять близько 150 людей. Решта слухають службу надворі через гучномовці.
– 10 років ходжу на служби до церков Московського патріархату, там хрестився. Але в День пам'яті жертв Голодомору — це єдина церква, де моляться за них, — ставить лампадку на порозі собору 29-річний Іван. У храм не заходить.
— З утра вдома з чоловіком поприбирали. До ікон у залі поставила у блюдечці нарізаний кусочками хліб і воду. Прочитала поминальну молитву. Бабушка навчила, вона так робила. У Голодомор у неї вмерли два брати й батько. Її з матір'ю мєстний вчитель спас, їжею поміг, — розповідає 39-річна Людмила Леонідівна. Ставить за упокій чотири свічки. — З мужем давно договорилися — в День пам'яті нічого готувати не буду. Є хліб і компот.
Службу править близько 20 хв архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір.
— Цього року людей вдвічі менше, хотя думала наоборот буде, — каже одна з жінок на вулиці.
3 
1
Коментарі