— Півтора століття тому українські сири мали шалений попит. Їх возили до французького Марселя. Швейцарці закуповували величезні головки й продавали у себе. Нашу сирну традицію вбили колгоспи, — розповідає Марія Ложенко, 38 років. Із чоловіком 39-річний Тарасом заснували Музей сиру в підвальному приміщенні житлового будинку на вул. Шовковичній, 50а, у Печерському районі столиці. Запрацював 14 квітня. Екскурсії проводять українською та англійською мовами. У програмі є дегустація продукції та майстер-класи для дітей із ліплення сирних коників.
Площа закладу — 20 "квадратів". Біля входу замість стільців — тюки сіна. На стендах — історія сироваріння в Україні. На стіні висить колекція сирних ножів із різних країн.
— Від звичайних відрізняються невеличкими зубцями. У колекції маємо експонати 1824‑х і 1836-х. Купували їх в Україні, Європі, Росії. В Англії натрапили на три цікаві таїландські ножі з керамічними ручками у вигляді часнику, огірка, стручка гороху, — розповідає Тарас Ложенко. Тримає широкого півметрового ножа, що нагадує пилку.
Посеред кімнати відвідувачі дегустують класичний німецький Тільзітер, голландський сир Гауда. Також — сорти з мускатним горіхом, мигдалем, імбирем, абрикосом, бринзу. До них подають сухе біле вино, горіхи й мед п'яти сортів — імбирно-лимонний, ріпаковий, трюфельний, із різнотрав'я та з какао-бобами. Тарілки із сиром розставлені на двох дерев'яних столах, підвішених до стелі ланцюгами.
— Якось забули про кілька головок, які після двох місяців витримки здалися несмачні. Знайшли через півтора року, коли чистили камеру дозрівання сирів. Вони перетворилися на камінці. Спробували — смачно. Розіслали партнерам-продавцям. Ті одразу замовили ще, — розповідає Тарас про сорт легенда. Подібний до Пармезану. Його витримують щонайменше рік. Просить нідерландця постукати по невеликій головці сиру. Звук глухий.
— Дзвінкий означає, що є пустоти. В якісному сирі їх не має бути, — пояснює Тарас. Радить звертати на це увагу при виборі продукту.
— Такі музеї покращують культуру споживання сиру. Досі більшість українців розрізняють лише російський і голландський. На цьому гастрономічні смаки обмежуються, — додає киянка 37-річна Олена Луценко. — Була в подібних магазинах і кафе у Франції, Італії, Нідерландах. Розташовані здебільшого біля сироварень. Мають експонати 10-річної витримки. Дегустуєш й одночасно слухаєш, як його виробляли кілька століть тому. Там навчають, із чим поєднувати сорти. Бо сирні традиції різні в кожному регіоні. Років за 15 також матимемо свої.
У музеї 20 видів сиру. Їх можна купити. Кілограм коштує від 180 до 400 грн.
5 
1
Коментарі