"Повсталий Донбас" — це не стихійна відповідь Майдану, — написала в соцмережі продюсер телепроекту "Громадянська оборона" Оксана Дихнич. — Сепаратистські рухи продавлювалися Кремлем ще з середини 1990-х. Але активна робота почалася після 2004 року".
— Якщо хтось із силовиків скаже "ми не знали", "ніщо не віщувало", можете засміятися йому в обличчя, — додає. — Віщувало. Знали. Бачили. Нічого не зробили. Сподіваюся, ми колись отримаємо відповідь на питання — чому не діяли з 2004-го.
Перелічує сепаратистські організації на Донеччині, утворені 2005 року, які підготували появу так званої ДНР. Фінансувала їх Росія. Серед них — "Движение бдительных", "Союз рожденных революцией", громадська організація "За Украину без Ющенко", союз "Мы", "Молодежное движение патриотов". Найактивнішою була створена в грудні 2005-го міська організація "Донецкая республика".
— Заснували її Олександр Цуркан, Андрій Пургін та Олег Фролов, — говорить Оксана Дихнич. — На початку 2006 року в Донецьку створили Міжрегіональну федерацію громадських організацій "Донецкая федеративная республика". У листопаді в Донецьку пройшов марш під гаслами "НАТО — убийца славян!", "За русский язык! За федерацию!", "Нет — бандеровской оккупации!". Зібрав майже 400 осіб.
Наприкінці 2006-го і початку 2007 років її акції проходили під гаслами федералізації. У квітні 2007-го її триколори майоріли вже в центрі Києва, на Майдані, під час мітингу прихильників коаліції Партії регіонів, Соцпартії та КПУ. До середини 2007 року акції під прапорами "ДР" і Росії вже стали звичними для всіх областей півдня і сходу. Але основний центр залишався в Донецьку.
— "Донецьку республіку" заборонив суд. Але міська влада дивилася на це крізь пальці, — каже донецька журналістка, громадська активістка 48-річна Тетяна Заровна. З початку війни живе поблизу Києва. — Її членами ставали місцеві бомжі й алкоголіки. Їм було все одно, аби гроші платили.
Чим займалися учасники "Донецької республіки"?
— У Донецьку проводили збори, які фінансували з Москви. Розповідали, що Україна — штучно створена держава. Мовляв, її єдиний вибір — співдружність слов'янських народів. На них приїжджали персони нон-грата. Зокрема Костянтин Затулін (депутат Держдуми, якому 2006-го заборонили в'їзд в Україну за розпалювання національної ворожнечі. — ГПУ). Збиралися в аудиторіях університету й конференц-залах готелів під прикриттям зборів громадських організацій і тематичних гуртків.
На площі Леніна й біля пам'ятника Артему відзначали день заснування Донецько-Криворізької республіки та річницю Переяславської ради. Донеччани не сприймали це серйозно, сміялися з них.
Навесні 2014 року змогли від теорії перейти до практики. І це нечисленне збіговисько поповнилося тисячами приїжджих із Росії. Але й їхня роль не мала. Саме місцеві стали ідеологами. Кожен був вартий сотні "тушок", які мовчки стояли на мітингах.
Доцент університету радив студентам книжки про "русский мир"
— Серед маси проросійських активістів виділялися кілька найактивніших, — каже журналістка Тетяна Заровна. — Колишній доцент кафедри політології на історичному факультеті Донецького національного університету Сергій Баришніков. Відзначилася проректор університету Тетяна Мармазова (одна з організаторок "референдуму" 11 травня 2014 року. — ГПУ). Зганяла студентів на проросійські мітинги. У ДНР стала главою "міністерства освіти". Хоча сама це заперечує. Був у нас іще один активіст — Володимир Корнілов. Постійно брав участь у псевдонаукових конференціях про "єдність слов'ян".
Баришніков — член Ізборського клубу (російська консервативно-націоналістична організація. — ГПУ) і учасник Російського клубу (міжнародний культурно-просвітницький союз. — ГПУ). 2014-го його призначили ректором Донецького національного університету на окупованій території. Наступного року звільнили.
Був учасником маршу "За русское единство" восени 2013 року. Викладав політичну географію. Рекомендував студентам книжки Олександра Дугіна — одного з ідеологів "русского мира".
3 
35413
Коментарі