У місті Єнакієве на Донеччині представили "Український техноленд".
— Это будет музей международного уровня — как политехнический в немецком Мюнхене, — розповiдає сивий чоловік у синьому дорогому костюмі. Це автор ідеї, донецький бізнесмен і директор "Українського техноленду" 45-річний Костянтин Воробйов. — Нашей фишкой будет спуск туристов на глубину 1000 метров. Такого нет нигде в мире. Это будет главный туристический аттракцион Евро-2012.
Має на увазі шахту ім. Карла Маркса. Там через аварію 8 червня 2008-го загинули 13 людей.
— Спочатку покажу майбутній музей — будинок культури шахти "Юнком", — продовжує Воробйов.
Розбитими дорогами автобусом їдемо до міста-супутника Єнакієвого — Юнокомунарівська. Вікна будинку культури забиті дошками.
— Усе розікрали при колишньому мерові — навіть оксамитові штори винесли, — розповідає місцева Ганна Бондар, 75 рокiв. — Його водій спиляв ковану огорожу. Маленькі батареї вкрав, а великі тягати було важко. І туди не дотяглися, — показує на величезну люстру із синього кришталю.
З Юнокомунарівська їдемо на Єнакіївську шахту ім. Карла Маркса. У дворі робітники котять рейками вагонетки з лісом. Про "Український техноленд" не чули.
— Евротуристы? Это хорошо! Пусть едут. Может, дадут денег — не будем ходить такими оборванцами, — говорить 40-рiчний Артур Яновський. Його спецівка заштопана в багатьох місцях, на обличчі вугільна сажа. Пускає вагонетки, хоч на рейках стоять люди. Йому роблять зауваження.
— Них… себе, еще мне указывать будут! — продовжує працювати.
Першими підземними туристами стають журналісти. Заступник директора з охорони праці Михайло Довгинка проводить інструктаж:
— Фотографувати не можна, — просить залишити знімальну техніку в роздягальні. — Шахта небезпечна. Фотоспалах може спровокувати вибух метану.
Із 30 журналістів спускатися погоджуються п"ятеро.
Розходимося по роздягальнях.
Маленькі батареї вкрав, а великі тягати було важко
— Знімайте із себе все, — банщиця простягає чоловічу білизну: бiлу сорочку і кальсони. Допомагає намотати на ноги онучi. Каже, в копальнi в шкарпетках нiхто не ходить.
Одягаю спецівку, взуваю чоботи. Працівниця кладе на лаву вафельного рушника і шматок дешевого мила.
— А це для лазні — попаритеся, коли підніметеся. Ви в шахті були? Нi? О господи! — хреститься. — Тут у кожній сім"ї хто-небудь загинув.
Надіваю каску. Беру ліхтаря-коногонку і саморятівник.
— У разі аварії, пожежі, раптового викиду і поломки основного виходу нас підніме на поверхню вантажний ліфт, — повідомляє Михайло Довгинка.
Заходимо до ліфтової кліті. Вода з іржею крапає на голову.
— Черненков, коли був першим секретарем міськкому партії, робив так, — згадує. — Поставить під краплі головного механіка, щоб за комір капало. "Подобається? Будеш так щодня їздити, якщо завтра не стане сухо".
Бродимо копальнею і повертаємося до гірничого ліфту. Вести до забою, де видобувають вугілля відбійними молотками, Михайло Михайлович відмовляється. Каже, маршрут не встигли продумати.
2 
1
Коментарі