— То ти єстеш Щурем? — кругле, порізане зморшками обличчя господарки квартири в польському місті Полчин-Здруй розпливається в посмішці. — Алє бжидке назвісько!
Баба Марися кепкує з прізвища мого кума. Потім забирає наші паспорти та йде ставити на облік як іноземців. Слово "Щур" у неї звучить аж надто жорстко і твердо, від першої до останньої букви: ш-ч-у-р-р.
У селах західної Черкащини всуціль тверде "р". Таке саме "щ" там — не дивина.
— Борщ вару. Якщо хочеш допомогти, то подай рабого бурака. Розуй гочі! Ось на радні лежить, — казала мені повариха пришкільного табору.
Більшість Щурів у моєму Тальному — із невеличкого села Чеснополя, що на березі річки Синюхи. Звідти родом і мати кума. У дитинстві він відзначався тим, що твердо вимовляв дієслова третьої особи однини, які закінчувалися на "-ть": "робит", "строчит", "бачит". А слово "болото" в нього звучало як "булото".
У віддаленому Чеснополі школи не було. Школярі ходили в сусіднє село Криві Коліна. У 1950-х там був директором заїжджий на прізвище Пацюк. Якось узимку чеснопільські діти не прийшли до школи через сильні перемети. Директор знав про них, але вирішив перестрахуватися перед начальством. Дзвонить у сільраду.
— Прийміть телефонограму, — каже. — 17 січня школярі з Чеснополя не з'явилися до школи. Прошу пояснити причини. Телефонограму відправив Пацюк. Хто прийняв?
— Щур! — почулося в слухавці.
Спересердя директор кинув слухавку. Дещо охоловши, розповів колегам про чеснопільських хамів. Ті, ледь стримуючись від сміху, пояснили:
— Там півсела Щурів.
— Гидке прізвище, — лютував Пацюк. — Коротке, різке, тверде. Тим більше, що в українській мові є більш милозвучні синоніми.
3 
1
Коментарі