— Акт проголошення незалежності — унікальний документ в історії України. Жоден інший не можна поставити на один рівень із ним, — каже історик Станіслав Кульчицький, 84 роки.
24 серпня 1991-го на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР депутати прийняли Акт проголошення незалежності України. Ним заявили про створення самостійної держави.
1 грудня 1991-го провели референдум. Кожен громадянин мав відповісти на запитання: "Чи підтверджуєте Акт проголошення незалежності України?" Участь у голосуванні взяли 31,9 млн із 37,9 млн населення — 84,18%. Позитивно відповіли 90,32%. Наступного дня Україну визнали Польща і Канада, потім Угорщина, Латвія, Литва, Аргентина, США і ще 164 країни.
— Хоча 1 серпня того року президент США Джордж Буш у Києві виступав за збереження СРСР. Проти незалежності України була й прем'єрка Великої Британії Маргарет Тетчер, — розповідає Станіслав Кульчицький. — Бо світ боявся поширення ядерної зброї з території України. 1991-го ми були треті за ядерним потенціалом — після Росії та США. Ніхто не міг передбачити розвитку подій після розпаду Радянського Союзу.
У березні 1991-го відбувся референдум стосовно збереження СРСР. На ньому 70 відсотків громадян УРСР підтримали подальше існування Союзу. А в грудні більшість висловилася за незалежність України. Чому настрої українців змінилися?
— Три покоління людей, які брали участь у референдумі в березні 1991-го, виросли в радянські часи. Тому результат цілком зрозумілий.
Виступ ГКЧП (заколот самопроголошеного органу влади — Державного комітету з надзвичайного стану відбувся 18–20 серпня 1991 року. Його члени хотіли зберегти СРСР. — ГПУ) струснув українське суспільство. Воно вітало горбачовську перебудову. І перспектива повернення до тоталітарного минулого викликала шок. Тому підтримали незалежність України.
Залишилися два радянські покоління. Ще багато людей в обмін на забезпечення потреб готові дозволити владі диктувати умови. Такі схильні підтримувати популістів. І навіть після восьми років російськоукраїнської війни не бачать загрози незалежності з боку Росії.
Часто, особливо з-за кордону, можна було почути — українці не знають, у який бік рухаються — до Заходу чи до Росії. 2013-го народ показав бажання йти в Європу. Коли Україна стане її частиною?
— Три десятиліття в Україні утверджуються демократія та ринкові відносини. Однак залишки радянського способу мислення не подолані. Вони штучно підсилюються Росією.
Економічна, політична, культурна інтеграція до європейської спільноти — це умова збереження незалежної України. Перебуваємо на межі Заходу і Сходу. Україна — заручниця і Росії, і Європи, залежить від обох. Але в Конституції закріплений західний вектор. Його підтвердив Майдан.
Чи ефективна політична система в Україні?
— Політична еліта в Україні залишається радянською. Це наслідки економічного зв'язку з путінською Росією. 1991 року ми отримали тільки політичну незалежність. Економічно від Москви навіть зараз не відірвалися. Зрушення мали в останні 10 років. Тому Кремль перейшов від братніх обіймів до військової агресії. Путін відмовився від ідеології "братніх народів", яку сповідували до 2013-го. Використовує імперську — "один народ".
Наша політична система перехідна. Не вистачає громадянського суспільства. Воно розвивається повільно, бо витрачає сили на боротьбу з олігархічним капіталом.
Що вважаєте основним здобутком за 30 років?
— Розвиток ринкових відносин. Вони орієнтовані на економічні зв'язки з провідними країнами Заходу.
Також отримали зародки демократії. Та слід щодня докладати зусиль, щоб зберегти і розвивати їх.
Чого українці не зробили?
— Люди пасивні. Недостатньо долучаються до розвитку демократичних процесів. Це спотворює політичне життя, бракує контролю за економічним потенціалом. Він досі залежить від олігархів. Через це живемо бідно.
Коментарі