— 11 листопада минула тисяча днів, як мій чоловік у полоні бойовиків, — каже 29-річна Катерина Глондар із Кропивницького. Її чоловік Сергій Глондар, старшина 3-го Окремого полку спецпризначення Збройних сил України потрапив у полон до бойовиків ДНР. Служить за контрактом з 2007-го. В АТО — із 7 квітня 2014 року.
Супроводжував колону українських військових на виході з Дебальцевого. Мав вивезти вбитих і поранених. Там потрапили в засідку. У групі було дев'ятеро бійців. Двоє загинули, двох важко поранили, п'ятеро потрапили в полон.
— Переживати почала, коли чоловік не вийшов на зв'язок 16 лютого 2015 року, — каже Катерина Глондар. — Перед тим увечері подзвонив. Сказав, що група виходить на завдання. Почала розпитувати дружин інших хлопців, які служили з ним. Усі говорять одне: нічого не знаємо. За кілька днів дзвінок від його сестри — Сергій у полоні. Його матері подзвонили з невідомого номера. Чоловік назвався "козаком війська донського". Не вимагав грошей, не ставив умов. Довго не вірила. Переконалася, коли побачила прізвище в списку полонених, який волонтери виставили в інтернеті.
Як спілкуєтеся з чоловіком?
— Спочатку з хлопцями сидів у приміщенні СБУ в Донецьку. Дозволяли дзвонити двічі на місяць. Часто говорив лише два слова: живий, здоровий. Більше розпитував про дітей. Торік у червні зв'язок обірвався. Полонених перевезли в Макіївську в колонію №97. У серпні 2016-го одного листа чоловік передав через Фіону (голова моніторингової місії ООН із прав людини Фіона Фрейзер відвідала військовополонених у ДНР 6 серпня 2016 року. — ГПУ). Один лист передала Надія Савченко й ще один — Тоні Фрішман з ОБСЄ.
В яких умовах живуть полонені?
— У камерах сидять по четверо. Прогулянка — 2 години вранці. Ходять у внутрішньому дворику й дивляться на заґратоване небо. Увечері вмикають телевізор — кілька російських та українських каналів. Їжі бракує. Якось Сергій написав, щоб вислала хліба й солі. Хлопці мерзнуть, багато в літньому одязі. Наші посилки до них не доходять — розпотрошують бойовики. Недавно вислала 15 кілограмів їжі й речей. Сергій написав, що отримав шкарпетки й зубну щітку.
Хлопці відірвані від світу. В одній родині, доки чоловік був у полоні, померла дитина. Він досі про це не дізнався. В другого від раку померла мати. Сергій стомився морально. Щоразу просить розказати, що нового в місті. Розпитує про знайомих. В останньому листі написав: "Не вірю, що нас коли-небудь звільнять".
Полонених катують?
— Сергій нічого такого не писав і не говорив. Але точно знаю, що медичну допомогу хлопцям ніхто не надає. Від волонтерів довідалася, що в чоловіка почалися проблеми зі слухом. Болить у вусі, інколи перестає чути. Розумію, додому прийде інша людина з підірваним здоров'ям. Лікування ляже на нашу родину. Безкоштовно зможемо лише пройти медогляд.
Що говорять відповідальні за обмін полонених?
— Мій чоловік — у першій четвірці списків на обмін. Перевагу надають хворим, пораненим і тим, хто там найдовше. Чиновники кажуть чекати. Щоразу обмін приурочують до дат — Нового року, Різдва, Великодня, Дня незалежності. Так 2,5 року минуло. У вересні їздили під Раду, аби почути хоч якісь пояснення. Саме відбувся черговий раунд переговорів у Мінську. Вийшла Ірина Геращенко (уповноважена президента з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. — ГПУ). Сказала те, що ми самі в інтернеті прочитали.
Місцева влада допомагає родині?
— Ні. Мати Сергія живе сама в селі. Ніхто навіть дров не привіз, не нарубав. Недавно готувалися до виборів, то принесли їй кульок гречки й пачку масла.
Діти знають, де батько?
— Молодша Анна народилася, коли Сергій був у полоні. Сам попросив телефоном так назвати. Їй 1,5 року. Знає батька по фото. У квартирі стіну завісила портретами. Там і весільні знімки, і Сергій у формі. Щовечора показую меншій і розповідаю про тата. Ми зняли хлопцям привітання до Нового року. Потрапила в кадр. Написав, що бачив доньку й устиг роздивитися, скільки в неї зубів.
Старшій Маші — 4,5 року. 4 лютого 2015-го Сергій востаннє був удома. Ні на крок не відходила — обнімала за шию, сиділа на колінах. У день полону весь час плакала. Казала їй, що тато поїхав на роботу, має важливе завдання. Якось забирала із садочка. Каже: "Мамо, чого ти мені брешеш? Тато в полоні?" Виявилося, про це говорили в садку. Маша часто просить розповісти, яким був тато. Боїться залишатися сама. Щовечора питає: "А ти не підеш від мене, як тато?" На день народження була істерика — побачила у вікні хлопця у військовій формі. Думала, що то батько приїхав. Годину плакала й кричала: "Чому всі прийдуть, а він — ні?"
Двічі була у президента
— Пооббивала пороги всіх кабінетів. Мій чоловік нікому не потрібен, — каже дружина полоненого бійця Катерина Глондар. — Хлопців не хочуть міняти. Бойовики кілька разів пропонували обміняти всіх на всіх (процес заблокований, бо ті хочуть звільнення 42 осіб, які не мають стосунку до подій на Донбасі. — ГПУ). Двічі була у президента Петра Порошенка. Сказав: "Я теж хотів би, щоб він був вдома. Але нічого обіцяти не можу".
Жінка з іншими дружинами й матерями військовополонених провели більше десятка акцій.
— 17 листопада буду в Києві на фотовиставці "Діти війни". Потім з іншими дружинами хочемо зустрітися з Куртом Волкером (спецпредставник держдепартаменту США з питань України. — ГПУ). Мали говорити з ним ще у вересні. Але на прийом не потрапили. Згодом нам повідомили, що не знайшов часу. Але думаю, йому про нас не сказали.
2 
1
Коментарі