Ексклюзиви
Пʼятниця, 27 квітня 2012 05:30

Селяни збирають ягоди з дозиметром

— Разные люди в "зону" рвутся. Поймали тут одного, спрашивают: "Чего ты пришел сюда?". — "Да вот, играл в игру "Сталкер". Там в одном месте меня постоянно снайпер снимает. Так я пришел посмотреть, где он тут засел". Таких чудиков суд штрафует на 120-340 гривень, — каже капітан міліції 42-річний Олександр. Він чергує на контрольно-пропускному пункті Дитятки в Іванківському районі Київської області. Звідти починається закрита для відвідувань 30-кілометрова зона навколо Чорнобильської атомної станції.

Село Губин розташоване на кордоні зони. На його головній вул. Леніна кілька десятків дерев'яних хат. Багато розвалених, в одній до стелі складені дрова. З північного боку село огороджене колючим дротом, за яким починається зона. Де-не-де сітка подерта так, що можуть пролізти люди.

Вулицею іде літня жінка, кульгає. Лівою рукою тримає десяток складених пластикових стаканчиків.

— Оце йду з магазину — прийняла мороженоє. Я продавцем працюю вже другий рік. Бо молодьожі немає, нема кому робити. Сьогодні проводи, то своїх жду, дочка має приїхати з онуком. На кладбіще багато машин уже поз'їжджалися, — каже 74-річна Віра Джура.

Правою рукою спирається на палицю.

— Трошки ноги підкачують. Ноги тут у всіх болять, почті всі мають больні суглоби. З паличками ходять. У 1986 году, як сталася аварія, я в село якраз їхала. Стояла в Чорнобилі на "ожидалкє" (зупинка автобуса. — "ГПУ"). Я там на заводі "Оріон" штамповщицею робила. Коли бачу, їдуть машини одна за одною — і пожарниє, і всякі. Ми подумали, що то якесь сорєвнованіє. А тоді вже узнали про аварію. Ніхто нам зразу не сказав.

До аварії в селі було 500 чоловік, зараз — 70 пенсіонерів. Садимо картошку, огірки. Радіацію не міряємо — чогось так думаємо, що у нас її нема. Влітку ходимо в зону збирати лисички. Цього не разрєшають, но люди под проволокою пролізуть та збирають. Пенсія мала — 900 гривень чи тисяча. А лисички заготівельники по 10 гривень за кіло приймають. За раз можна набрати 3-5 кіло. Пенсіонерам штрафів не дають. А одна молодша попалася, то заплатила 340 гривень.

Віра Андріївна минає двоповерхову будівлю з облупленим фундаментом. Скла у вікнах немає. Поряд на стовпі сидить лелека.

— Це клуб строїли — після аварії, десь у 1988-му. Та для нашого села це сильно велике зданіє. Потім розтянули все, що було всередині. І стьокла потягли.

Біля кладовища припарковано десяток автомобілів. Переважно "деу" і "фольксваґени". З воріт виходить священик. Тримає кадило й порожнє пластикове відерце з-під томатної пасти. З багажника білого мікроавтобуса виймає 5-літрову пластикову пляшку. Наливає свячену воду у відро.

— Плохо живут тут люди. Потеряли все на свете и сидят сейчас в нищете, — розказує отець Олександр. — Два года назад мы начали строить новый храм в Горностайполе (сусіднє село. Горностайпільській сільраді ще підпорядковані села Губин і Лапутьки. — "ГПУ"). Сейчас проводим службу в переделанном доме начала прошлого века. Содержать его тяжело, там все уже рушится. Вчера люди на кладбище подошли: "Это на строительство церкви". Посмотрел потом — очень внушительная сумма: 10 тысяч гривень.

Святий отець відправляє на могилах панахиду. Надгробки переважно з дерев'яними хрестами. Поруч стоять літні жінки з молитовниками і підспівують. На кладовищі з півсотні людей. Сідають за столики із ситром, кагором, горілкою, рибними консервами, апельсинами. На одному зі столів стоїть 3-літрова банка з консервованими персиками.

— Рождаться, то ніхто тут не рождається. Тільки поминки та похорони, — говорить Анастасія Рудавка, 80 років. — У мене удома свій дозиметр був — невеличкий, з батарейкою. По ягоди йду: єслі 18 бер показує, беру ягоди. Більше 18 — обходю то мєсто. В лєтнєй кухні дрова лежали, то там зашкалювало. Десь через рік після аварії нам газ провели, щоб дровами не топили. То у печі той дозиметр вже пищав-пищав. Але я її не розвалила: треба гриби посушить — пожалуйста. Картошку з капустою теж в пєчкє тушу. Нам на чисті продукти в місяць по 2,10 дають. "Гробовими" ми їх називаєм. Насмішка: буханка хліба — 4,60, а за газ, за свєт — гривень 300 виходить. Добре, що своя картошка.

За столом сидить родина з 10 людей. Лави застелили газетами за грудень 2009 року. На першій сторінці — портрет тодішнього президента Віктора Ющенка. На розвороті два переліки: "Ющенко зробив" та "Ющенко зробить".

— Це ми в агітації колись робили, — говорить 38-річна Майя Головач із Горностайполя. Дає тарілку, кладе смажену рибу. — Губин зразу хотіли виселити. Прийшли автобуси, а наш голова колгоспу відправив їх назад. Сказав: "Якщо їдемо, то їде і Горностайпіль і Страхолісся". Так усі й осталися.

— Міліції після аварії стільки було, а солдат! — згадує її мати Євгенія Тимощенко, 68 років. Вона сидить за столом у зеленій хустині. — З інших сіл людей виселили, а собаки пооставалися. Їх солдати відстрілювали, щоб радіацію не розносили. До аварії під собачими будками господарі бражку ховали, закопували бутлі в землю. То солдатики із шампурами ходили. Хазяєва розказували їм, де ті бутлі припрятали. Ті штрикали землю і находили.

На дверях продуктового магазину та фельдшерсько-акушерського пункту — навісні замки. Наприкінці вул. Леніна на городі двоє жінок і вусатий чоловік садять картоплю. Біля побіленої хати на мотузці сидить кудлатий собака. Побачивши незнайомців, починає скавучати.

Літня жінка у квітчастій хустці ходить край поля. Руки заклала за спину.

— Дарма, що піщані землі — тут і льон ріс, і буряк кормовий, — говорить 74-річна Євдокія Чикаловець. — А тепер немає нічого. Самиє жінки живуть. Мужчін немає — повиздихали, хто від горілки, хто від хвороби. Мій хазяїн не пив, але тоже вже півтора року як немає. У мене астма. Як треба медікаменти, їдь в Іванків та купуй. У нашому медпункті і цитрамону немає. Зимою вообще не откривався — батареї, котел познімали. Бо як залили воду, батареї порвало. Прийшли якісь: "Ми вам поремонтіруєм". Забрать усе забрали, а на те місце нічого не поставили. Видно, на металолом здали.

Метал тут шукають "чорні геологи". Ходять з металоіскатєлями. Находять і каски, і патрони з адресами. Тут сильна война колись була. Німці їх більше, ніж наші солдати, інтересують. Кажуть: "За німця, як пошлем по адресу, та хто живиє з родичів є — тисяч 5 доларів пришлють". А за наших нічого не дають. У нас в Горностайполі парень молодий є, що таким займається. То вже третю машину купив.

Зять Євдокії Чикаловець 55-річний Віктор Юрченко відкладає лопату. На межі стоїть літрова банка. Бере її, пригощає домашнім квасом.

— В прошлу суботу ми на гробки їздили в "зону", в село Кам'янка, — розповідає він. — Тут навпростець кілометрів 8. Я звідти родом. На КП в такі дні пропускають. Паспорт показуєш, і видають одноразову перепустку. До восьмої вечора маєш покинути зону. Так у кого хати желєзом криті, то їх порозкривали. Одна хата осталася, там криша просіла. Видно, побоялися залазить, щоб не завалитися.

Це все мамі, — киває на поле. — Ми сюда не касаємося. Тільки їздимо помагати. Ми в Броварах живемо. Маємо соток 5 свого добра — картоплю, цибулю. Тут, хоч і пісок, але кавуни добрі ростуть, солодкі.

Бере лопату та йде копати ямки для картоплі.

— Хоть би пенсію не рвали туди-сюди, — продовжує Євдокія Іванівна. — Бо один місяць на 7 рублів добавлять, то на другий 27 заберуть. Оце слухала у п'ятницю ту політику з Кісєльовим. Що мене заїло: той — за Євро, той — за футболістів. Хоть би хто спом'янув, як у селі люди живуть. Азаров щось був мурчав-мурчав: "5 соток може любий пенсіонер скопати". Єслі б он хотя би год проробив на землі, то знав би, що таке 5 соток лопатою обробити.

— Ви до нас приїжджайте. Тут за тисячу-дві гривень якусь хату можна купити. І будуть вам "охотничьи угодья", — сміється 48-річна Валентина Нестерко, молодша донька Євдокії Іванівни. Вона приїхала на гробки з Києва. Працює машиністом крана на вагоноремонтному заводі.

Сільрада стоїть на єврейському кладовищі

— Після аварії звідси виїхали близько 20 сімей. Корінні мешканці повернулися за рік-два. Виїхали переважно спеціалісти. Головний лікар повернувся на Донеччину, звідки родом. Голова колгоспу зараз — міський голова в Березані. Обов'язки головного лікаря сьомий рік виконує фельдшер. Села тут старіючі: десь 380 чоловік працюючих, 186 дітей, а решта — пенсіонери, — каже голова Горностайпільської сільради 56-річна Марія Рудніченко.

Сільрада, магазин, амбулаторія та котельня в Горностайполі стоять на колишньому єврейському кладовищі. Під час війни за селом розстріляли понад 300 осіб. На кладовищі похований рабин, якого юдеї вважають святим. До його могили приїжджають паломники з-за кордону.

 

Зараз ви читаєте новину «Селяни збирають ягоди з дозиметром». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі