— Хвороба забирала сили, але Юрій Данилович ніколи не жалівся й нічого не просив. Говорив, що все добре. І дуже образився, коли я почав збирати гроші на дорогі ліки. Насварив. Сказав, що хай краще кошти підуть на добру справу, — каже колишній політв'язень Росії Геннадій Афанасьєв, 27 років. 6 квітня стоїть на цвинтарі в селі Розсошенці під Полтавою. Тут ховають іншого екс-бранця Кремля Юрія Солошенка. Помер на 75-му році за два дні до того. Мав рак передміхурової залози.
Юрій Солошенко народився в райцентрі Глобине на Полтавщині. Був директором полтавського військового заводу "Знамя", що випускав електроніку для комплексів протиповітряної оборони. У серпні 2014 року поїхав до друзів у Москву. Там чоловіка арештували. Звинуватили в спробі вивезти з РФ секретне обладнання. Засудили до шести років ув'язнення. 14 червня позаторік Солошенка й Геннадія Афанасьєва (був затриманий в анексованому Криму 9 травня 2014-го. Його звинуватили в підготовці терактів на півострові, засудили до семи років тюрми. — ГПУ) обміняли на засуджених за сепаратизм українців Валерія Діденка та Олену Гліщинську.
Труну з тілом покійного на кладовище привозять близько 13:00. Попрощатися приходять понад 50 людей — родичі та колишні колеги. Немає жодного представника обласної чи міської влади. Присутні тримають вінок від президента Петра Порошенка. Священик починає відспівування.
— Закінчив книжку, яку за пару місяців видадуть. Там дві глави про Юрія Даниловича. Знайомство з ним — визначний епізод мого життя, — продовжує Геннадій Афанасьєв. — Постійно згадую, як нас відпустили з російської тюрми додому. У літаку з Москви Юрій Данилович розчулився: "Невже я ще комусь потрібен, що по мене літак послали?"
Труну опускають у могилу. Закидають землею. Кілька колег покійного відходять, говорять пошепки.
— Юрій Данилович був гарним керівником. До нього постійно ходили робітники вирішувати проблеми. Жодного разу не чув, щоб кричав на людей, — згадує колишній інженер заводу "Знамя" Володимир Чуйко, 62 роки. — Він охоче брав підшефних і дбав про їхній розвиток.
Гарно знав фізику й так само сильно розбирався в поезії. Багато читав. Вільно цитував Пушкіна та Єсеніна. Полюбляв працювати на дачі за Полтавою. Раз у Берліні їхали машиною, Юрій Данилович завів розмову з водієм про футбол. Виявилося, пам'ятав усі півфінали й фінали європейських Кубків із 1960 років. За часів роботи на заводі знав дуже багато генералів. Мав потужні зв'язки в міністерстві оборони СРСР.
Юрія Солошенка мали поховати на Алеї героїв полтавського міського цвинтаря, за розпорядженням Петра Порошенка. Рідні відмовилися, бо хотіли два місця на кладовищі. На Алеї виділяли одне.
— Шокований, що на прощанні не побачив нікого з міської чи обласної влади, — говорить 50-річний Андрій Баранов, знайомий Солошенка. — І це похорон багаторічного керівника великого промислового підприємства, відомого кремлівського в'язня. Ганебно і непрофесійно.
З кладовища присутні автобусом їдуть до однієї з міських їдалень на поминальний обід.
У Юрія Солошенка лишилися дружина Вікторія, двоє синів та четверо внуків.
680 днів провів у російській в'язниці Юрій Солошенко. Там дізнався про онкологічне захворювання.
Батько Михайла Жизневського помер на Великдень
8 квітня пообіді в білоруському Гомелі помер 66-річний Михайло Жизневський. Його син Михайло Жизневський загинув 22 січня 2014-го під час Революції гідності в Києві. Минулого літа президент Петро Порошенко посмертно присвоїв загиблому звання Героя України.
— Михаил Петрович последнее время хворал, — розповідає дружина покійного Ніна Жизневська, 61 рік. — У него сильно болели ноги, скакало давление, сбивался сердечный ритм. На Пасху ему внезапно стало плохо. Пока "скорая" к нам доехала, его сердце остановилось.
Михайло Петрович працював слюсарем-сантехніком на гомельському заводі "Кристал" та в міському центрі оздоровлення. На пенсію вийшов у листопаді 2015-го. З дружиною Ніною Василівною прожив у шлюбі 37 років. Мали двох спільних дітей: Михайла та Наталію. Доньці зараз 32 роки. Має освіту біолога. Від першого шлюбу в чоловіка залишилися син 46-річний Володимир і донька Надія, 40 років.
— Этой весной Михаил Петрович и Нина Васильевна планировали подлечиться в одном из украинских санаториев. Такое распоряжение дал президент Петр Порошенко, — каже білоруська журналістка Ольга Ніколайчук. — Ждали, пока потеплеет. После смерти сына они часто бывали в Украине. Каждый раз ездили на место его гибели.
Михайла Петровича поховали на цвинтарі в селищі Стяг Праці біля Гомеля поряд із сином.
3 
35413
Коментарі