Мій рід звільнився від російського впливу

Про те, чому перейшли на українську мову, розповідають директор компанії, менеджер, організатор подій і власник кафе.

Юрій Власюк, 47 років, директор компанії iLand:

— Народився в Україні, але 13 років жив у Росії. Розмовляв лише російською. А наприкінці 2015-го вирішив, що все моє спілкування й переписка буде українською. Поступово привчав себе й оточення до такого. Було дуже складно. Російську вважають мовою серйозних бізнесменів. Але є позитивні приклади. Один із моїх постачальників уже теж пере­йшов на українську в листуванні.

Вважаю, що серед причин війни на Донбасі є саме утиск української мови. Читав, як російські керманичі відселяли й винищували українців. Як засудили Василя Стуса. Як зросійщували Харків, Слобожанщину. Як запускали суржик, щоб спаплюжити мову, аби притомна людина не схотіла користуватися українською.

Зі своїми дітьми поки що спілкуюся російською. Але вони вчать українську в школі та садочку. Думаю, перехід родини на рідну мову — питання найближчого часу.

Уляна Кривохатько, 21 рік, менеджер:

— Була студенткою під час Майдану в Запоріжжі. Зібралася україномовна компанія. Я зрозуміла, що мені комфортніше спілкуватися українською. Так і дотепер. Розмовляю українською не стільки з принципу, скільки тому, що так зручно. Так само зробила моя молодша сестра. Батьки підтягуються.

Зараз живу в Києві. В Запоріжжі говорю тільки українською, а в столиці часом зручніше сказати щось російською. Не бачу в цьому проблеми.

При спілкуванні зі мною люди мимоволі переходять на українську. Можу допомогти комусь, якщо не пам'ятає слово. Але нікого не примушую і ніколи не буду сперечатися через мову. Це повинно йти від щирого серця.

Філіп АЛЬЇД, 25 років, організатор подій проекту "Реанімаційний пакет реформ":

— Десь на третьому курсі коледжу на два тижні поїхав із мамою на Шацькі озера. Вирішив спілкуватися з волиняками українською. Хоч мова в мене була далеко не ідеальна, вийшло атмосферно і цікаво. Коли повернувся до Києва, сказав друзям, що все, я — україномовний. Майже всі сприйняли це схвально. Допомагали, також переходили на українську. Тільки один товариш вимагав, щоб говорив із ним російською. Але вдалося перевести це на жарт.

Найбільше допомогла україномовна музика. Намагався слухати її якомога більше. Відкрив для себе гурт "Хорта" із Запоріжжя. Хоч до того з наших музикантів знав тільки "Океан Ельзи".

Змінилося коло спілкування, характер, уподобання. Вирішив займатися громадськими справами.

Павло ВИШЕБАБА, 31 рік, власник кафе One Planet:

— Сам я з Краматорська, дружина — з Маріуполя. Коли вирішив перейти на українську, заспокоїв своїх близьких. Дав їм зрозуміти, що це рішення не вплине на наше спілкування. Казав: "Я говоритиму українською. Ти не будеш проти, якщо з тобою також?" Ніхто не був проти. Справжнім друзям важливо те, що ви говорите, а не якою мовою.

Дотепер роблю багато помилок. Але не здаюся. Тішить, що мої діти чутимуть українську з першої миті життя. Мій рід звільнився від російського впливу. Він тривав майже сторіччя.

×