Поминальний обід за дисидентом і політв'язнем Михайлом Горинем, який помер 13 січня на 83-му році життя, відбувся після похорону у вівторок.
Михайла Гориня 1965 року засудили за "антирадянську агітацію і пропаганду" до шести років мордовських таборів. 1982-го — на 10 років таборів та п'ять років заслання у Пермську область. Через хвороби — запалення нирок, гіпертонію, аритмію, інфаркт 1986 року Гориня етапували до Львова, де стався другий інфаркт. Помилуваний в липні 1987-го. Михайло Миколайович був народним депутатом України першого скликання, почесний голова Республіканської християнської партії.
До кафе "Нове" за 150 м від Личаківського цвинтаря у Львові сходяться понад 70 людей. У кінці залу барна стійка. Столи виставлені у два довгі ряди, накриті білими скатертинами. На тарілках — сині серветки. З вікон видно паркан цвинтаря.
Люди сходяться протягом 15 хв. Вішають верхній одяг у шафу. Між собою говорять мало. Проходять у дальній кінець залу. Частина місць залишаються порожні. На столах стоять горілка й вино, узвар, тушкована риба, салати зі свіжої зелені та олів'є, нарізка ковбаси, канапки з червоною ікрою.
— Я народився у післявоєнний період, і батьки не могли приділяти мені багато часу. Михайло вів мене у перший клас, — доки люди розсідаються, розповідає брат покійного Микола Горинь, 67 років. — Пригадую, коли мені було п'ять років, ми на річці купалися. Я почав тонути. Михайло кинувся до мене. Доплив, я його за руки так сильно схопив, що ледь на дно не пішли обидва. Але витягнув.
Микола Горинь сидить у голові столу, його брат Богдан під стіною за іншим столом. Обидва у чорних костюмах. Біля Богдана Миколайовича сім'я покійного — син 40-річний Тарас, дочка 48-річна Оксана та вдова Ольга, 83 роки.
— Михайло був ерудованою людиною, — додає Богдан Горинь, 76 років. — Наш вуйко Максим Тилішевський знав німецьку й латину. Проводив для молоді курси. Михайло вивчив ці мови. Коли прийшли німці у 1941 році, він міг розуміти, про що говорять. Ще гарно цифри великі вмів у голові перемножувати. За тиждень до смерті його брат щось запитав, а він йому німецькою відповів. Був людиною, обдарованою багатьма талантами.
У залі читають молитви "Отче наш" та "Пресвята Богородице". Хвилин 10 люди їдять мовчки. Першим слово бере Богдан Горинь.
— Пригадую дитячу світлину Михайла, — говорить. — Там багато дітей разом, але Михайло з булавою. Мабуть, ще тоді доля його обрала. Він знав, що таке тримати булаву. Михайло міг би бути і прем'єром, і президентом, якби були інші часи.
Спілкуються переважно на політичні теми. Микола Горинь зачитує лист-співчуття від письменника й дисидента 84-річного Євгена Сверстюка.
Подають борщ і картопляне пюре з курячим м'ясом. Алкоголю п'ють мало.
— Він не мав часу на відпочинок, — розповідає політв'язень Василь Овсієнко, 63 роки. З Горинем відбував заслання у Мордовії. На похорон приїхав із Києва. — Додому його відправили з останнього ув'язнення, бо міг померти. Він постійно у камері займався фізкультурою, рухався. Я просив поберегтися, бо у нього три рази серце билося нормально, а четвертий удар пропускало. Мав аритмію, але все одно займався. А як приїхав додому, то наступного дня до нього прийшов В'ячеслав Чорновіл і сказав, що треба відновлювати "Український вісник". Михайло навіть не встиг відійти від другого інфаркту, а вже приступив до роботи над газетою.
Через 30 хв. уже ніхто не п'є. Люди по черзі виходять у центр або говорять із місця. З-за столу підводиться чоловік у костюмі, із сивим волоссям та вусами. Доки виступає, очі блищать, голос тремтить, ледь не плаче. Товариші садять його на місце й обіймають за плечі.
Обід триває 1,5 год. Гості розходяться затемна.
2 
1
Коментарі
14