"Мав іти у відпустку. Дуже хотів побачити, як Ерік піде в перший клас"

 

Зниклих безвісти бійців записують дезертирами

— Якщо не я — то хто піде захищати країну? Сьогодні захопили Донецьк, завтра — Запоріжжя, а потім — стоятимуть під нашими вікнами, — згадує слова чоловіка Ольга Кравчук, 37 років.

36-річний Олег Яцун із Верхньодніпровська Дніпропетровської області отримав повістку навесні 2015-го. Він — батько трьох дітей. Наймолодшій Владиславі виповнилося 4 роки, Еріку — 6, Богдану — 16. Уся родина підтримала його.

— Ми були налаштовані патріотично. Ніхто у страшному сні не міг уявити, що скоро нас оголосять "ворогами народу", — розповідає Ольга Кравчук. — Олег служив молодшим сержантом у мотострілецькій бригаді. З 5 травня 2015 року їхній підрозділ стояв поблизу Мар'їнки. Її накривали обстріли бойовиків. Ніколи не скаржився. Навіть коли отримав сильну контузію під час бою. Розхвалював побратимів. Казав, потрапив у свою стихію.

27 липня 2015-го зв'язок із чоловіком зник. Кілька днів обривала телефон Олега та його командування. Аж тоді почула — покинув місце служби та зник у невідомому напрямку. Подробиці того дня встановлювала по секунді. Говорила з побратимами та волонтерами. Олег пішов по продукти в найближче селище. У нього були платіжні картки, але жодною так і не скористався.

Шукати бійця командування почало за два тижні після зникнення.

— За місяць мав іти у відпустку. Дуже хотів побачити, як Ерік піде в перший клас. На дітях він схиблений, трусився над кожним, — продовжує. — Не вірю, що міг утекти та покинути нас. Зі слів побратимів дізналася, що більшість місцевих вороже налаштовані до українських бійців. Серед вояків говорили, що Олега могли вбити, а тіла — позбутися.

Куди я не зверталася — до Центру звільнення полонених, у СБУ, поліцію, штаб АТО, до волонтерів і пошуковців "Вантажу-200" і навіть до бойовиків. Ніхто не міг допомогти. Було схоже, що Олега ніхто не шукає, — каже Ольга Кравчук. — Тим часом командування вирішило, що він самовільно залишив частину. Звинуватило в дезертирстві. Звільнило від посади й усіх видів забезпечення, — жінка показує висновки службового розслідування. — Ми з дітьми опинилися без засобів до існування. Наше життя в селищі стало мукою. Сусіди почали пліткувати. Хапаюся за найважчу роботу, аби прогодувати дітей. Досі сподіваюся на диво — що чоловік живий.

За підтримки правозахисників родина звернулася до суду. 27 квітня 2017-го райсуд визнав Олега Яцуна безвісти зниклим в АТО.

— Це — лише початок боротьби за статус. Наш наступний крок — визнати через суд, що Олег не залишав самовільно частини та його звільнили незаконно, — говорить юрист Правозахисної групи "Січ" 39-річний Володимир Плетенко. — Потім звернемося із заявою про визнання його загиблим в АТО під час виконання обов'язків. Так родина зможе отримати пакет соцвиплат. Якщо ж не вдасться — звернеться до Європейського суду з прав людини.

В Україні понад сотню військовослужбовців вважають зниклими безвісти, за даними СБУ. Їхній статус досі не визначений. Це дозволяє командуванню записувати бійців у дезертири, каже психотерапевт і правозахисник Олена Подолян. Керує Центром психічного здоров'я і травматерапії "Форпост хелп".

— Це — пряме порушення прав людини, — додає Олена Подолян. — У зоні АТО Мінськими домовленостями оголошено перемир'я. Тобто бої та диверсійні заходи — неофіційні, без наказів. Статус бійців, які гинуть або зникають, неврегульований. Часто подібні випадки списують на дезертирство чи перехід на бік ворога. А сім'ї бійців мусять оббивати пороги в пошуках справедливості. Не лише втратили годувальників, але й не отримують підтримки від держави, що призвала чоловіка на її захист. Це — рана, яка не заживає. Зниклий боєць далі впливає на життя близьких. Коли його ще й оголошують дезертиром — трагедія стає подвійною.

Держава відмовилася від своїх зобов'язань

— Родини зниклих безвісти бійців — розгублені. Їм допомагає не держава, а небайдужі люди. Іноді нам зізнаються, що військові порадили піти до психолога, — каже психотерапевт Олена Подолян. — Тобто дали зрозуміти — ми вам не допоможемо. Наче звернення по допомогу в пошуках зниклого бійця чи встановлення його статусу — це якась хвороба. Насправді — це відмова держави від власних зобов'язань. Збройні сили США до останнього активно шукають бійців.

×