У жовтні торік у Києві запрацював іспанський сервіс доставки "Ґлово". Із його допомогою можна замовити їжу, медикаменти, продукти. Поширюється на центральну частину Києва – Шевченківський, Оболонський і Подільський райони. Незабаром планують доставку на Позняки, Осокорки і Харківське шосе.
– Мне бы велосипед – получал бы в два раза больше, – каже піший кур'єр 31-річний Ігор Пугачов. Працює три місяці. Офіс розташований на Борщагівці.
У лютому на київський ринок вийшов конкурент – сервіс "Уберітс". Роботодавці обіцяють працівникам 17,5 тис. грн на місяць – вдвічі більше, аніж на ринку. Залежно від засобу пересування зарплата може сягати 20 тис. грн.
— 5 годин попрацював – 500 гривень. Велосипедом спокійніше, ніж пішки. Або мопед. Але для нього права треба. А ще недавно наш хлопець потрапив в аварію на мопеді. Я доріг наших боюся. Велосипедом по тротуару їздитиму. Дядько з села привезе, – каже Ігор. У нього світлі очі й руда коротка борода. За спиною – величезний жовтий наплічник із написом "Ґлово".
Для працівників мережі є спеціальний додаток. Висвічує замовлення. Взяв доставку на телеканал "Відродження". Назустріч ідуть двоє дівчат із такими ж рюкзаками. Ігор хмикає. Каже, рідко зустрічав дівчат-гловерів:
– Бачив людей похилого віку. І пацанів-школярів. Підробляють. Як касир супермаркету – робота, доступна кожному. В офіс можу не приходити, зарплату перераховують на картку. Нікого з компанії не бачу, ні з ким не контактую, – додає Ігор.
За годину перебування в "зоні" для замовлення піший "ґловер" отримує 40 грн, навіть якщо нічого не доставив. Кур'єр сам визначає робочий графік. Ігор сьогодні працює 4 год.
– Не люблю, коли в оголошення пишуть – зарплата 10 тисяч, 15 тисяч. Що це мені говорить? Нічого. Скажи, скільки за годину. Щоб я прицінився. А то якщо там і 100 тисяч, але будеш пахати, як проклятий, по 12 годин. А так подивишся і розумієш: твоя робота не найгірша. Нам зарплата приходить по неділях. 4 тисячі за місяць можна отримати, якщо зовсім нічого не робити. Можна і по вихідних працювати. Пробував кілька разів 10 годин на день – фізично складно, – говорить. – Ніякого соцпакета немає. Але в нашій країні можна закрити на це очі. Сам собі відкладатимеш.
– Мужик – знайомий кур'єр – розповідав, що на машині в "Ґлово" заробляє 10 тисяч на тиждень. Зрозуміло, за бензин потрібно вирахувати, – каже Ігор.
Середня ціна доставки – 60 грн. Вартість залежить від відстані. На одне замовлення виділяють майже годину. Виняток – "Макдональдз". Там вимагають вкластися в 40 хв. Години пік для кур'єрів починається з опівдня до третьої дня. Це пов'язано з обідньою перервою.
– Це як гра, квест. Отримав замовлення – прийшов – купив – вирушаєш. Доки не отримав – гуляй де хочеш, – додає Ігор.
Кур'єр може доставити що завгодно. За покупку в магазині розплачується готівкою чи банківською карткою, що видають у "Ґлово". Потім пред'являє клієнту чек.
– На чай дають або зовсім нічого, або до 50 гривень. 100 гривень кілька разів залишали – це максимум. І люди начебто небідні, а жлоби. Іноді здається, що я в Японії. Там не прийнято чайові давати, – пояснює. – Подобається мені японська культура. Журавлики з паперу, ікебана, каліграфія. Люди там серйозні.
До "Відродження" йти майже 40 хв. Ігор спльовує на асфальт. Каже – ніс заклало, хворіє. Зорієнтуватися за навігатором складно. Ніде немає розпізнавальних знаків або нумерації. Ігор гнівається.
– Ну де таблички? Повинні бути на двох сторонах будинку. Де 8а? А ще з цими перейменуваннями скільки геморою. Буває, в такі нетрі зайдеш. Ось зебра. А не видно зебри. Безгосподарність. Усім начхати. Я Київ погано знаю. Мені він не подобається. Велике село, хоч сам киянин.
На пункт призначення вказує невиразна стрілка на стіні будинку. На вахті зустрічає непривітний лисий охоронець.
– Віз поставили попереду коня. Виявляється, я спочатку повинен був на Політеху закупитися, а потім сюди йти. А клієнт усе переплутав – навпаки написав. Мужик перший раз замовляє.
Ігор каже – це вперше, коли так помиляються з пунктом призначення.
– На Вокзальній дівчина піцу замовляла. Дивлюся адреса – просто "Київ". Дзвоню, а вона каже – я на Троєщині. Туди добиратися понад 3 години пішки. Каже – залиште собі. А я піцу не їм, худну. Продав її за 60 гривень другу. Добре, що зустрів.
Додаток "Ґлово" не працює. Техпідтримка не відповідає. Ігор обурюється – доки там розберуться, в нього закінчиться робочий день.
– Наче зомбі-апокаліпсис сьогодні, – каже. – У такій ситуації нам у центр міста потрібно їхати. Але я ж у зоні перебуваю. Так можуть за годину роботи не заплатити.
Кружляємо парком КПІ. Навколо багато молоді, поряд – Медичний університет ім. Олександра Богомольця та Київський політехнічний інститут. Ігор хвалиться, як за місяць схуд на 12 кг. Говорить, не працював багато років і чимало сидів за комп'ютером. Раніше захоплювався 3Д-моделюванням. Зараз – тільки кур'єрством.
– Конкуренція з "Уберітс" – це чудово. І зарплата підвищується, і якість. Добре, якщо ще і третя фірма з'явиться. Одразу три додатки встановлю. Тут пішки, там велосипедом. Це я так фантазую. Ще кілька тижнів попрацюю і звільнюся. Перейду в "Уберітс". На велосипеді, – продовжує.
Дістає телефон. У нього вже минула половина робочого дня. За дві години отримав 80 грн.
– Хтось повибирав цих шахраїв. Злодії. Не дають нам жити. Кажуть, що у нас такий розумний народ. Такий розумний, що не знаю, куди від нього сховатися. Я через нього страждаю, – від крику Ігоря ворони навколо розлітаються. – Я за Зеленського голосуватиму. Він поки що ніяких мільярдів у нас не вкрав. За Порошенка не буду. Мій батя за нього голосує, але він же пропита, прокурена людина. На Тимошенко компромату – вагон і маленький візок. А Зеленський хіба вкрав у нас щось? А бізнес у Росії – це смішно. Подивився вчора серіал "Слуга народу". Молодець мужик. Усе правильно каже. Я голосую за персонажа. Хороший челлендж він запустив – "я клоун". Я теж. Із такою копійчаною зарплатою я – клоун.
– Але ви ж можете більше заробляти? – питаю.
– Ну, можу за ту ж кількість часу в США, в Європі заробляти набагато більше. Мені сайтами хотілося б займатися. В айті-компанії працювати. Вища освіта в мене економічна.
Коментарі