Понад 200 бомжів зареєстрували у Львові працівники Центру обліку та нічного перебування безпритульних громадян. Їх щодня шукають на вулицях, у підвалах та на горищах і обліковують. Допомагають відновлювати втрачені документи, супроводжують до лікарень. Раніше такими людьми у Львові опікувалися лише громадські організації та благодійні фонди.
— У центральній частині міста, у районі залізничного вокзалу, неподалік базарів багато безпритульних, — розповідає директор центру Олександр Гресик, 49 років. — Тут вони можуть знайти нічліг та їжу. Часто тримаються поряд із пунктами прийому макулатури чи склотари.
Соціальні працівники Максим Ліщенко, 25 років, та Ольга Ільчишин, 24 роки, починають робочий день біля пункту прийому макулатури на вул. Костомарова, що в центрі міста.
— Більшість безпритульних ще до шостої ранку визбирують по смітниках папір, пляшки, здають їх і встигають випити та знову заснути, — розповідає Максим.
Біля вагона старого трамвая, що стоїть навпроти пункту прийому, з"являються дві жінки у брудному одязі. Тягнуть картонні ящики, газети та папір. На них багато брудного одягу.
— Ми ночуємо в цьому вагоні, — розповідає Надія. — Але сьогодні сказали, що його звідси заберуть, то на наступну ніч треба щось шукати.
Жінка каже, що документів не має. Через це не отримує ані пенсії, ані допомоги по інвалідності — у неї ампутовані пальці ніг. Соціальні працівники пояснюють, що можуть допомогти жінці виробити документи. Надія обіцяє прийти до центру.
— Жінок серед львівських безпритульних небагато — 20–30 відсотків. Інші — чоловіки. Це люди віком від 30 до 50 років, — говорить Олександр Гресик. — Багато з них повернулися з місць позбавлення волі. Є такі, що через борги чи афери, втратили житло. Я знаю колишнього бізнесмена, який прогорів і все втратив.
Безпритульного Андрія Кучеренка, 35 років, зустріли біля смітників на площі Кропивницького. Він слухає працівників центру з насторогою.
— Чотири дні тому я приїхав із Запоріжжя, — каже російською. — Далеко від вокзалу не відходжу. Документів не маю. Як потепліє, поїду в Луцьк. Кажуть, це дуже гарне місто.
Соціальні працівники запевняють, що такий до них не приїде.
— У людини це спосіб життя, вуличний, — пояснює Максим. — Ми зустрічали ще не таких. Буває, що людина має квартиру і живе там з трьома-чотирма бездомними. Це теж її вибір.
Шукати бездомних соціальним працівникам допомагають двірники та муніципали. Вони завжди знають, де і коли ті групуються.
2 
35413
Коментарі