– 14 травня до мене прийшли козачки, почали заглядати у двір, лізти у щілину під ворітьми. Я мав зареєстровану зброю. Вийшов із хати й шарахнув у повітря п'ять-шість разів. Козачки розбіглися, — розповідає російською 47-річний Петро Береза із Краматорська, що на Донеччині.
Він більш як два місяці з дружиною 22-річною Дар'єю та 2-місячним сином Миколою живе в "Межигір'ї" — резиденції колишнього президента Віктора Януковича. — Зайшов у хату й кажу дружині — їй до пологів залишалося два тижні — що мене по-любому вб'ють, якщо не виїдемо. 15 хвилин на збори. Сіли в "Жигулі" й поїхали. Тікали вдень, бо вночі на блокпостах стояли чеченці. Вони не пропустили б, у них — списки. Нам пощастило, на виїзді проскочили, бо на блокпосту нікого не було. Їхали полями 6 годин до Ізюма. У Києві пішли в КМДА, там волонтери відправили нас до "Межигір'я".
Петро з дружиною мешкають у будинку, де раніше жила охорона Януковича. Три 2-поверхові будинки охоронців зайняті біженцями з Донбасу й Криму. Два будинки — біля центрального пропускного пункту до резиденції, там мешкала "зовнішня" охорона Януковича. Ще один — внутрішньої охорони — вже на території маєтку, одразу за КПП.
Біженців також поселили в гуртожиток "Беркута", розташований трохи поодаль. Усього тут розмістилися 80 утікачів.
— Я шість років боровся з Партією регіонів і місцевою владою у Краматорську. — продовжує Петро Береза. — 10 років тому викупив у центрі міста занедбаний пункт прийому склотари, зробив ремонт. Облаштував автомийку, майстерню для різьби по дереву. У мене працювали 70 інвалідів (Петро — голова Спілки інвалідів Краматорська, інвалід другої групи, має хворі ноги, накульгує. — "ГПУ"). До нас почали приїздити із санстанції, податкової, пожежної охорони. Їм без різниці, кого доїти. 2008 року павільйон, де ми працювали, знесли — на їхню думку, він псував обличчя міста. Я звернувся до прокуратури, щоб відшкодували збитки. По суті, почав війну проти місцевої влади. Вирізав у барсетці дірочку і в усі кабінети чиновників заходив з прихованою відеокамерою. З початком війни я потрапив у всі "чорні списки" терористів. У цих алкашів і наркоманів немає ні віри, ні політичних переконань. Їхній річний бюджет становив 500 гривень. Жили десь на річці, їли жаб, а тут — автомати в руках! Зі знайомими приблизно та сама історія. Половина людей із мого телефонного списку — сепаратисти й терористи. Вся міліція двох областей — те саме. Якщо хоч один із них потім залишиться на роботі, я не повірю ні Порошенку, нікому. Після визволення Краматорська ті люди, які організували захоплення міста, повернулися на свої місця.
У дворі, де живуть біженці, є дитячий майданчик. На соснах і липах повісили розфарбовані під український прапор дощечки з написами "Україна єдина", "Дякуємо киянам за підтримку". Кімнати приблизно 4 на 4 м, з акуратним ремонтом. Є душ, туалет, кондиціонер.
У Києві Петро займається поселенням біженців-інвалідів. Дружина 4 червня народила сина.
Заходимо до кімнати, жінка годує немовля на двоспальному ліжку. Петро сідає на тумбочку й спирається на колиску.
— Спочатку в "Межигір'ї" було багато пристосуванців, у дворі влаштовували п'янки з шашликами, — розповідає про нових мешканців резиденції. — Коли просять житло, вони плачуть, моляться, а на третій день показують справжнє обличчя. Один був із російським акцентом, явно сепаратюга засланий, кричав, що він спортсмен-десантник. Почав красти ключі від номерів. Я його з двох ударів вилікував. Як корова язиком злизала, пропав кудись. Тоді комендант "Межигір'я" почав вимагати довідки з військкомату. Так вони і розбіглися. Нормальних мужиків не виганяють, усі працюють тут охоронцями, газони косять, отримують 3 тисячі гривень. Жінки в кафе на території продають морозиво — теж за такі гроші. На Донбасі сталевари по 1,5 тисячі отримували. Зато стабільность! — іронізує Петро.
— Недавно отримували гуманітарку, кожна родина склала список, що кому потрібно. Так одна парочка написала, що їм треба два ноутбуки. А перед тим розказували, що в них удома маєток і два "Аутлендери" залишилися. Соромно буває за земляків. Кияни їдуть сюди допомагати, бачать таких біженців, і в них руки опускаються.
На вихідні Петро старається поїхати в ліс до ставка, бо докучають туристи.
— Я не можу на це дивитися: по 20 весіль за день приїздять у "Межигір'я", пруться лімузинами цілими кортежами. Як можна присвятити свій найкращий день у житті цьому царству сатани?
2 
1
Коментарі
1