— У багатих свої причуди — то Канари, то Багами, — каже дружина волонтера Олександра Пилипенка з Нової Каховки на Херсонщині 57-річна Луїза Володимирівна. — А цей — в Авдіївку. Такий характер.
Чоловік відзначив 60-річчя й пішов добровольцем у зону АТО. Служить водієм у парамедиків.
— Ми за нього раді. З його здоров'ям лише з медиками працювати. Двічі подумки хоронила, лежав під крапельницями. Хай краще там бігає з повною викладкою, ніж тут помиратиме в кардіології. Уже результат є. На дві дірочки пасок затягнув.
Став волонтером, щойно почалися бої на Донбасі. В АТО виїжджав понад 50 разів. Збирав і доправляв у добробати та підрозділи Збройних сил України одяг, взуття, спорядження, продукти, ліки. У своїй друкарні виготовляв військові посібники й карти.
— Це в мене такий відпочинок на пенсії, — усміхається. — Набридло працювати, стаж великий. Раніше борги й проблеми не пускали. Діти виросли, фірма працює, можна й відпочити. — Додає серйозно: — Хлопцям треба допомогти Вітчизну захищати. Лікуємо, на вахту з правосєками ходимо. Війна — велика робота.
— Кажуть, це — справа молодих?
— Молодим треба дітей стругати, — відказує Луїза Володимирівна. — А коли онуки вже — підлітки, треба на війні бути. У молодих розуму мало, у досвідчених борсуків усе добре. Мудрі й живучі. А війна не вічна. Повернеться.
Олександр Пилипенко народився в російському Норильську. Батьки поїхали туди з України на заробітки. Там закінчив школу, пішов до армії. У Новій Каховці живе з 1978-го. Закінчив електромеханічний технікум, працював на електромашинобудівному заводі. На початку1990-х створив фірму — брав на заводі електродвигуни і перепродував. Коли та почала занепадати, придбав за лізингом уживаний американський верстат для офсетного друку. Спочатку друкував етикетки для консервних заводів. Нині має сучасне обладнання. Виробляє бухгалтерські документи, альбоми, проспекти, художню літературу.
— У дитинстві не вчив української. Українцем відчув себе, коли Крим віджали, — каже. — Під час Євромайдану став координатором дій новокаховських патріотів, одним з організаторів самооборони. Брав участь у спорудженні блокпостів поблизу Каховської ГЕС і на Маячанському роз'їзді під Новою Каховкою, по дорозі на Крим. Потім став волонтером.
Увесь прибуток фірми вкладав у гуманітарку й возив її на Донбас. Знайомі підприємці й небайдужі люди приносили гроші, речі, харчі, книжки. Якось розповів знайомому, що хлопці з АТО просять спортивний інвентар. У вільний час треба розім'ятися. Наступного дня той приніс новенький баскетбольний м'яч.
Чоловік поїхав в АТО за ротацією на 15 днів. Але відтоді три місяці — у добробаті.
— Більшість вважає, що має воювати хтось, але не ми, — розповідає. — Що хтось за нас зробить спільну справу. Патріотизм на словах. Тут настрій у хлопців нормальний, бойовий. Втрати — за два дні два "двохсотих" (загиблих. — ГПУ). Війна — брудна справа. Брудні руки, одяг, тіло. Вночі окопи копати — по пояс у багнюці, в лайні. Добре, що є де помитися. А на позиціях — повна дупа.
Ходить на бойове чергування, як усі добровольці, бо на передовій бракує людей.
— Недокомплект страшний, — каже. — Не лише у нас, а й у ЗСУ. Коли слухаєш по телевізору наших ура-патріотів, нічого не ясно. А тут усе просто. 20-річні хлопчики гинуть через ідіотів, що нами правлять. Війна йде — страшна і важка. "Ніхто, крім нас" — красиві слова. Тут люди стоять по три роки, не мають ні статусу учасників бойових дій, ні зарплати. Кинули сім'ї, дітей, порозлучалися. Стовідсоткова самовідданість тих, хто тут. Прийшов — воюй. Не хочеш — іди додому.
Отримав три нагороди
За волонтерську діяльність волонтер і доброволець Олександр Пилипенко отримав три нагороди — відзнаку президента "За гуманітарну участь в АТО" і дві медалі від громадських організацій. Рідне місто його ніяк не відзначило.
— Буду тут до повної перемоги, — каже Олександр Іванович. — Доки не закінчиться війна.
8 
35413
Коментарі