Раптовий штормовий вітер наповнив водою моторний човен 36-річного Валерія Герасименка з Черкас. Це сталося 30 листопада. Рибалку знайшли наступного дня близько 10.00 за 3 км від берега. Він пробув у воді 18 год.

Кілька днів Валерій Герасименко лежав у реанімації. Минулої п'ятниці його перевели в терапію.

— Ты понял, что надо одевать оранжевый жилет, а не камуфлированный? Пацаны в бинокль увидели сначала его, — каже Олександр Конанчук, один із товаришів, які прийшли провідати Валерія.

— Там незручна "блискавка", а в камуфліруваному міцно тримають карабіни, — пояснює Герасименко. Він — підприємець, колишній військовий.

Рибалити на Дніпро поїхав в обід. Прогноз погоди читав в інтернеті — погіршення мало бути наступного дня.

— Мій друг з іншими рибалками зібралися додому, а я залишився. Спіймав із півтора десятка судаків. Сутеніло. Уже хотів повертатися, коли якір зачепився за корча. Намагався витягти, не виходило. Інспекція приїхала, порадила відрізати мотузку. Бачать, що в мене не виходить, зробили круг, по газам і поперли. Мотузку від якоря намотало на мотор, і човен розвернуло. Я намацую її, й мене раптово накриває хвиля. Відскочив, дивлюся — у човні на третину води. Розумію — тону. Телефон зразу намок. Був GPS, але я не міг його дістати. Мотузку нарешті зміг перерізати. Човен у той момент перекинуло. Завдяки барокамері він не тонув. Я ліг на нього зверху.

Уночі рибалку хвилями віднесло на мілину. Валерієві вдалося перевернути човна. Сів у передній частині спиною до скла. Уночі почалася хуртовина, а температура повітря впала до -10°С.

— У човні були оранжевий рятувальний жилет, мішок і клейонка. Я нею обмотався. Під низом були камуфляжний рятувальний жилет, вітровка, костюм на синтепоні й термобілизна. Вона не давала швидко втрачати тепло. Тіло отерпло, я ворухнувся і впав у воду. За ніч так було кілька разів. Мене відносило на глибину. Пробував проплисти до острова за 300 метрів, але через 50 метрів зрозумів, що не вистачить сил. Мотузкою прив'язав руку до човна. Подумав, якщо втоплюся, то хоч тіло знайдуть. Бо задубілими руками довго за човен не втримався би. Був момент, коли прощався з життям. Думав про дружину, доньку, друзів. Як хоронитимуть, красиво чи ні. Скільки людей прийдуть на похорон, — усміхається. — А потім зібрався із силами. Перестав панікувати. Згадав, що гірше було, коли у Придністров'ї на моїх очах гинули друзі.

Дружина занепокоїлася, коли о 16.00 Валерій не вийшов на зв'язок. Від друзів дізналася, що він залишився рибалити, і набрала номер рятувальників.

— Там сказали, що у шторм і вночі вони не виїжджають, бо немає техніки. Але триматимуть на контролі, — згадує 37-річна Людмила.

Вона і близько десятка друзів розпочали пошуки звечора. Усю ніч чергували вздовж дамби, плавали Дніпром.

— Двоє рятувальників приїхали на причал зі ліхтариком. Кажуть: у нас нічого немає, окрім крутих водолазних костюмів, — розказує 57-річний Володимир Карікаш, друг Валерія. — Тоді ми взяли чужий катер, ліхтарі, теплий одяг, ковдри, чай, горілку для розтирання. З нами поїхав еменесник. Через бурю на Дніпрі нічого не було видно.

Рятувальники приєдналися наступного дня близько 7.00. На дамбі у бінокль помітили за 3 км на середині Дніпра жовтогарячий рятувальний жилет.

Доки їхала "швидка", Валерієві надавали першу допомогу в хаті на станції Панське. Руки й ноги потерпілого не згиналися, ледь промовляв слова.

— Я забігаю в хату, а мене до чоловіка не пускають. Я як закричу: "Мене ніщо не втримає!" Валерій побачив мене й тихо прошепотів "Люда". З крапельницями його винесли у "швидку". Лікар усю дорогу йому не давала спати. Каже, розмовляй, щоб я знала, що ти живий. Питає, будеш рибалити? А Валєра: "Звичайно", — розказує Людмила. — Він затятий рибалка. У нього й батько був такий. Пійманих судаків залишили людям із Панського.

Людмила приносить до палати з аптеки пакет із ліками. У Валерія загальне переохолодження. Стан задовільний. Медсестра ставить крапельницю.

— Доки його шукали, наша дочка 13-річна Олена мене заспокоювала: папа сильний, він виживе, — зі сльозами говорить дружина. Тримає чоловіка за набряклу від мотузки праву руку.

Водолаз Андрій Власенко запевняє, що рибалку врятували термобілизна, жилет і військові навички. Бо вижити, пробувши стільки годин у воді, нереально.

Людина починає замерзати з ніг

Семеро людей в Україні замерзли за тиждень похолодання.

— Люди не вміють одягатися, — каже сімейний лікар Вінницького району Віталій Савчук, 34 роки. — Особливо жінки, їм хочеться помоднічать: тонюсінькі колготки, спідничку або джинси на голе тіло. А від цього обмороження, простуди. Різке похолодання негативно впливає на організм. Ми звикли до тепла, розслабилися, а тут різко мороз. Тому перші тиждень-два дуже мерзнемо. Відчувається навіть незначний мороз.

Лікар радить жінкам одягати теплі колготки, носки, спідню білизну. Чоловікам — підштаники, футболку із рукавами і светр. Обов'язково носити шапку, рукавички і тепле зимове взуття.

— Людина починає замерзати з ніг. А потім в голову, руки, — пояснює лікар. — Ці частини треба берегти в першу чергу. Зимові чоботи не мають бути тісними, щоб можна було вільно рухати пальцями. Бажано одягати двоє носків — тонші та грубші. Між ними утворюється повітряний прошарок. Не одягати тісний одяг. Не носити важких речей — судини перетискаються і руки швидше мерзнуть.

Віталій Савчук каже, що найчастіше на смерть замерзають п'яні: вони не відчувають холоду. Безпритульні гинуть рідко, бо намагаються грітися десь у переходах. У них частіше бувають відмороження рук, ніг, обличчя.

2 грудня у селі Козятин Козятинського району на Вінниччині рятувальники витягли трьох лебедів, які замерзали на ставку. 28-річний Євген Киричук із пожежної частини Козятинського району одягнув камуфляжний костюм, а поверх нього — прорезинений. Взяв дві драбини — ішов по них через став, що ледь укрився кригою. Годину підганяв птахів ближче до берега, в очерет. Руками їх зловив сторож ставка: двох сірих — молодих — та одного білого. Лебедів відвезли до Козятинської школи. Учні приносять їм сіно, солому, харчі. У селі шукають ще двох лебедів, які зникли з озера — усього з весни їх було п'ятеро

×