Черкащанка Анна Остапчук два тижні відпочивала у Франції. Їздила до друзів за туристичною візою. За оформлення документів заплатила офіційну плату – близько 600 гривень. Проживала у місті Орей провінції Бретань.
Місто Орей суцільна архітектурна пам'ятка. Дуже багато давніх мурів, мостів. Затишні мальовничі будиночки створюють неабияку атмосферу: двоповерхові, кольоровою черепицею, з маленькими віконцями, на підвіконнях квіти, фасад інколи уквітчаний рослинами, що плетуться. Багато декоративно підсвічених будівель. Місто вночі нагадує вогник. До старовинних помешкань ставляться з особливою шаною: навіть коли йде реконструкція, то відновлюється все за давньою манерою. За весь час перебування бачила лише один такий ремонт. Всюди живі квіти, клумби. Паркани невисокі і усіяні квітами, не бачила височезних частоколів навіть біля дуже заможних осель. Всюди чистота. Багато бруківки. Місто Орей та околиці - це курортна зона, але туристів тут найбільше влітку.
Краєвиди: маленькі казкові містечка, які розташовані поряд одне біля одного. Вразив океан — великий... Дуже цікаво спостерігати за відпливами та припливами: таке враження,що океан увечері тікає, а вдень навпаки. Набережні дуже гарно світяться.
Родзинкою Орея є його історична частина Сан-Густон. Тут розташовані головні історичні пам'ятки. Дуже багато затишних кав'ярень та барів у старовинних будівлях. На вихідних та ввечері після роботи тут збираються місцеві, щоб попити кави чи пива.
Персонал ресторанів, магазинів, та інших закладів завжди вітається та прощається з клієнтами. Вам обов'язково побажають "смачного" і коли ви йтимете скажуть: хорошого дня, якщо це вихідні - хороших вихідних, успіху. Цікавою є традиція цілуватись. Друзі чмокають одне одного у щічки двічі. Я продемонструвала, що в Україні це роблять тричі. Їм сподобалось.
Кавування - це традиція. До кафешок та кав'ярень жителі ходять по кілька разів на день: і не лише, щоб перекусити. Дехто щоб поспілкуватись, чи випити кави. Снідають французи переважно кавою з круасаном. Каву можна попити за 1 євро, а можна і за 10. Тістечко - 2-3 євро, обід у фаст-фуді - 5-6 євро. Я варила своїм знайомим українські супи, робила деруни, вареники, млинці - то їли із задоволенням. Кажуть: "Супи їмо лише тоді, коли хворіємо. Але українські можемо і щодня". На обід прийнято ласувати сиром, м'ясом, рибою і, звичайно, багетами. Щодня вони їдять ці довгі свіжі хлібці. Багато хто харчується у фаст-фудах. Я ходила у ресторан "L'armoric" - це найвідоміший заклад міста. Повечеряти можна за 15 – 20 євро. Жаб'ячі лапки куштувала лише з цікавості, схожі на куряче філе, але м'ясо ніжніше. Французи їх не їдять, то забава для туристів. Жаб їла у китайському ресторані. Це формат "все включено" - платиш 15 євро і їси досхочу різні страви. Хлібні магазини у Франції створюють такий аромат, що не можна встояти. Тістечка тут їдять усі і щодня. Напевне через це дуже багато огрядних, особливо серед молоді. Там я переконалась, що найгарніші дівчата живуть в Україні. Жоден прийом їжі у французів не проходить без десерту. І звичайно французькі "макаруни" - тістечка, які нагадують бізе.
Молодь як і всюди весела, багато хто їздить на своїх власних авто. Адже у 18 років батьки традиційно купують дітям авто. Купують французькі марки, оскільки вони дешеві. Якщо людина раптом купує дорогу іномарку, то не уникнути перевірок. Адже кожній копійці має бути пояснення: "звідки взяли?" Не сподобалось, що школярі можуть курити у присутності батьків. Якось спостерігала як обідає родина у ресторані, а донечка на перекур бігає. І серед неповнолітніх французів багато хто чомусь не закінчує школу. Як кажуть, просто тиняється.
Пенсіонери живуть дуже добре. Отримують хорошу пенсію, багато подорожують.
У місті, де я була, їх дуже багато. Бабусі і дідусі виховані, ходять вулицями за ручки, цілуються. Деякі одягаються цікавіше і гарніше за молодь. Бачила бабусь у шортиках. Познайомилась з одним алжирським дідусем, який давно живе у Франції, одружений на француженці. Щодня він змінював парфуми, одяг, колір парасольок. Місцеві кажуть, бо заможний. Одягався вишукано: сорочка з піджаком, обов'язково шовковий шалик, пальто і під його колір парасолька. Коли дізнався, що я з України, то попросив мене навчити його українським словам: "дякую", "будь ласка", "до побачення", "добрий день". А наступного дня навіть зачитав з аркуша нові українські слова, які написав собі французькими літерами. Завжди поспішав додому, бо на нього чекала дружина.
Їдучи до Франції, набрала чимало суконь, бо уявляла, що місцеві жінки вишукані. Насправді - вони одягаються дуже просто, і по-спортивному, інколи у чоловічому стилі. Тому, коли я ходила у сукнях, то мене точно сприймали не за свою. Одна мадам навіть комплімент зробила, що давно не бачила молоду дівчину у сукні.
Французи їдять багато. У супермаркетах купують всього чимало, продукти дешеві: сир, йогурти, овочі. Супермаркети розташовані за містом,і створюють такий собі квартал найрізноманітніших магазинів. У центрі міста лише невеличкі магазинчики, великі торгові центри трапляються, але рідко. Магазини зачиняються о 19:00, 20:00, не працюють у неділю. У ресторанах є перерва з 15 до 18:00 щодня. Це таке правило у країні.
У французькому раціоні багато сиру, овочів, салатів. Я в супермаркеті нарахувала близько 40 видів сиру - і то не всю полицю пройшла, бо стомилась.
Базари у них роблять раз на тиждень у понеділок, біля церкви. Продають все : і їжу, і одяг, домашні яйця, сир, а китайці та узбеки пропонують плов та шашлик.
Дуже сподобались їхні дороги, ям немає зовсім. Всюди розмітка, велодоріжки. Вночі навіть є підсвітка на дорогах - вмонтовані "ліхтарики". Скрізь чимало світлофорів та вказівників, не заблукаєш. Водії виховані, всі користуються ременем безпеки. Безпеку на дорогах контролюють жандарми. Я одного навіть злякалась, бо був з автоматом у руках. Це не для застосування, а за словами жителів, для психологічного навіювання. Деякі пильнують місцевість на вертольотах. У Франції проживає велика кількість вихідців з африканських та арабських країн, вони всюди, інколи їх більше ніж самих французів, усе це жителі колишніх колоній Франції.
Невисокі хмарочоси бачила лише в Парижі. Найвищі багатоповерхівки - на 5 поверхів, але й біля них купа кущів, квітів. Щодня територію прибирають комунальні служби, щодня бачила садівника, двірника, який навіть миє у під'їздах.
У кожної родини є по декілька авто. Багато заможних, особливо серед пенсіонерів. Тому автобусами користуються рідко. У місті різні автобуси - в основному середньої місткості, а на трасі — великі. Дуже комфортабельні потяги: за 4 години подолала 500 км — це відстань від Парижу до Орея.
Аеропорт Шарль де Голь – це окреме місто. Велика територія, багато різних терміналів, готелі, ресторани, постійні потоки пасажирів, незліченна кількість персоналу. Всюди люди з усього світу. Я знаю англійську, тому мені легше було знайти мій напрям, персонал англомовний, а от жителі Франції більше люблять спілкуватись рідною мовою.
1 
2164
Коментарі
4