Влітку в Антарктиді засмагають не гірше, ніж на єгипетському пляжі

Киянин Денис Пішняк рік працював на антарктичній станції "Академік Вернадський". До Києва повернувся у квітні цього року.

"Зараз в Антарктиді зима. Середня температура на станції — 10 градусів морозу. Частина акваторії навколо острова замерзає, тоді по льоду можна ходити. Від припливів і відпливів лід може надломитися, утворюючи тріщини. Під сніговим покривом їх не видно. Нікого з команди не доводилося витягувати з води, але однією ногою провалювалися майже всі. Сам одного разу провалився в ополонку, яку прогриз тюлень. Був по коліна у воді, але руками встиг вхопитися за лід.

Взимку часто бувають хуртовини. Вони запросто можуть збити з ніг людину. Сніг густий, далі десяти метрів нічого не видно. Всі вдягають маски, бо без них відкрити очі неможливо. В такі моменти стає страшно.

В крижаній воді часто купалися. Частина акваторії замерзає не сильно, достатньо побити лід руками і можна заходити у воду. Температура води — мінус 2 градуси. Вона солона, тому не замерзає. Як заходиш у воду, хочеться від холоду кричати. Виходиш — і стає тепло.

Весна в Антарктиді починається у вересні. За зиму випадає до двох метрів снігу. Весною все починає танути. Сніг перетворюється на гранули льоду. Вони нагадують хиткі піски — в один момент можеш провалитися на два метри. Одного разу корабель привіз на станцію сезонних робітників. Через погодні умови він не міг підійти до пристані, висадив пасажирів з іншого боку острова. Їхні речі на станції перевозили старим, важким льодоход. Зробили десять ходок. Коли везли останні речі, снігохід повністю провалився у сніг і перевернувся на бік. Довелося кликати на підмогу всю команду. Першим прибіг наш лікар, він великий і товстий. Став ближче до льодохід і сам з головою провалився у сніг. Витягували його мотузкою. Він потім казав: "Сам би з цієї пастки не вибрався. Тепер розумію, чому в Антарктиді заборонено ходити поодинці".

Влітку повітря прогрівається до 5 градусів тепла, хоч сонце світить 20 годин на добу. В цю пору без окулярів виходити на вулицю не можна. Сонце відбивається від снігу і сліпить очі. Здається, що світить два сонця. В таку погоду класно загоряти. Навкруги лежать сніги, а ти — в самих трусах. На сонці здається, що стоїш біля обігрівача. З більше години засмагати не варто — можна обгоріти. Були такі, що по кілька хвилин в день загоряли. Як повернулися додому їм казали: "І не скажеш, що ти був в Антарктиді. Так загоріти можна тільки на єгипетському пляжі".

Біля станції живе 300 антарктичних пінгвінів. Вони добрі і спокійні. Людей підпускають до себе на метр, а потім починають тікати. Якось присів і почав навприсядки до них підходити. Вони дивилися на мене здивованими очима — може подумали, що я теж пінгвін. Обступили мене півколом і почали між собою перемовлятися. Розбіглися, коли до одного потягнувся рукою. На сусідньому острові живуть колонії пінгвінів Адель. Вони часто припливають до станції. Близько до них підходити не варто, бо вони — агресивні. Якось один почав бігти мені на зустріч і сильно гарчав. З усієї сили клюнув мене в ногу і пішов далі. Тікати від них не можна, бо почнуть наздоганяти.