Подружжя Максима та Олесі зі Львова кожної осені уже 5 років поспіль долають близько 20 км пішки, щоб побачити неймовірну красу водоспаду Гуркало.
"До міста Сколе ми їдемо електропоїздом, звідти пішки до Парашки – це майже 11 км, тоді піднімаємося на гору, а північним схилом Парашки ще 6 км до Гуркало. А від водоспаду ще трохи до Корчина, звідки їдемо маршруткою до Львова, щоправда з пересадкою в Стрию", – розповів Максим.
"Ми і взимку ходимо в гори, але це зовсім інше, – продовжує дружина Максима. - У вересні схили Парашки просто всипані горобиною, стежки на гору протоптані туристами – за ціле літо тут не одна сотня побувала, пахне приходом осені. Азарту додає те, що на півшляху до гори є тільки одне джерельце, де можна попити і з собою води взяти, далі – жодного струмка. Тому, мабуть, прихід до водоспаду такий омріяний. Ці враження заряджають на цілу зиму."
"Вода з Гуркало спадає в невеличке озерце, де можна скупатися, – каже чоловік. – Але вода у ньому в вересні дуже холодна і крижана. Я вмив лице і руки, а моя екстремалка Олеся полізла у воду попірнати. Зате вона ніколи не хворіє. Я б усім радив з'їздити туди. Люблю ходити в гори з дружиною. Там про все забуваєш, залишаєш всі образи і чвари, а додому приїжджаєш позитивно налаштований, зі свіжими ідеями в роботі, і в дружину, наче заново закоханий. Якщо не розряджатись від роботи на природі – збожеволієш".
"Гуркало не для боягузів!" – додає Олеся.
























Коментарі
1