— Перше, що бачать приїжджі в Луганську — це залізничний вокзал. Він зазвичай порожній. Подорожуючих небагато. Місто невелике, 400 тисяч жителів. Іноземці в Луганськ приїздять хіба щоб знайомитися з нашими нареченими, — розповідає Михайло Іванов, 30 років.
Має довге волосся, у правому вусі п'ять сережок.
Працює дизайнером у рекламній агенції. Знає англійську. Підробляє перекладачем для іноземців за 80 грн/год. Влаштовує їм екскурсії містом.
На виході із залізничного вокзалу Михайло Іванов показує рукою вперед, на естакаду перед вокзалом.
— Це кривава естакада. Тут проводять ярмарки. День відкриття місцеві запам'ятали надовго. Було багато людей, сталася тиснява. Кілька людей загинули.
Йдемо 1 км угору естакадою до велетенської кінної скульптури полководцеві Клименту Ворошилову навпроти будівлі міської ради. За радянських часів Луганськ називався Ворошиловград.
— Багато років містом гуляють жарти про цього коня. Як правило, такі пам'ятники роблять не так натуралістично. Цього коня скульптор виліпив із великими яйцями. Що з ними тільки не робили. То пофарбують, то у фольгу загорнуть. У нас було училище штурманів. Курсанти мали традицію — раз на рік натирати ці яйця до блиску. Біля постаменту збирається молодь травку покурити. Недавно тут сталася трагедія — сатаніст убив дочку. Розбив голову. Казав, що так йому наказали голоси.
На Театральній площі, у центрі Луганська — пам'ятник Леніну. У сквері неподалік — Тарасові Шевченку.
— Біля Леніна збирають мітинги комуністи, а біля Шевченка — Партія регіонів та опозиція. Ленін та Шевченко стоять один до одного задом. Біля Леніна ставлять новорічну ялинку. Тут теж були трагедії. Позаминулого Нового року на площу влетіла автівка, убила людей. А хлопцеві, водію, нічого не було.
Михайло веде до ресторану-чайхана "Баккара", що за 300 м від Леніна. Заклад став відомим після того, як Роман Ландік, син нардепа та власника місцевого телеканалу "ІРТА" побив модель Марію Коршунову. Відеозапис побиття показали всі телеканали України.
— Років вісім тому тут був вірменський ресторан "Ерік". Там познайомився із грузином Мішею. Пішов додому, а вже через 10 хвилин там сталася бійка. Кажуть, усе в крові було. Вірмени побилися з грузинами. Це таке місце, де завжди бійки, — згадує Михайло.
У ресторані знімаємо взуття, вмощуємося за низеньким столиком, за яким сидів Роман Ландік перед сваркою. Просимо офіціанта розповісти про ту історію. Він відмовляється. Відсилає до менеджерів. Замовляємо каву по 20 грн за гонятко. Поруч сидять четверо пакистанців.
— У Луганську побільшало іноземців. У нас п'ять університетів. Вони приїжджають нібито вчитися. Але багато навіть російською не розмовляють. Відкривають тут кіоски з шаурмою. У місті є два торговельних центри, що належать одному нардепу. Там продавці чорні працюють. Іноді в маршрутці з десяти пасажирів — дев'ять пакистанці, індуси чи китайці. Натягне шапку на голову, покладе тобі голову на плече і співає щось африканське.
Картинних галерей у місті немає. Із музеїв — краєзнавчий. Ще був музей жертв помаранчевої революції. 2007-го його створив депутат міськради Арсен Клінчаєв.
— Торгував повітряними кульками, а виторг вкладав у музей. Та вже кілька років заклад закритий. Зате торік в колишньому продуктовому магазині, що працював у "хрущовці", відкрили музей бразильського футболіста Пеле. Навіть посол Бразилії приїздив. Біля нього пам'ятник бутсу Пеле стоїть.
Ще в нас є парк 1 Травня. У моєму дитинстві там багато людей гуляли, був зоопарк, я у фонтані купався. Зараз там болото, тварини ще живі. Але дуже смердить.
Наостанок пропонує з'їздити на таксі подивитися руїни двох заводів. Водій таксі-"жигулі" із золотими зубами всю дорогу крутить музику стилю шансон. Михайло показує у вікно:
— Це колишні два заводи. Збанкрутували. Недавно все знесли. Руїни розтяглися на кілька кілометрів. Тут можна знімати фільми жахів.
2 
1
Коментарі
124