Два тижні відпочивав у Римі 30-річний Костянтин Безгинський із дружиною Яною. Вони живуть у місті Буча на Київщині. Дорога з пересадкою у Будапешті забрала 3 год.
— Як тільки прилетіли, пішли гуляти поночі. Нас друзі поселили в центрі міста, Колізей із вікна видно було, — розповідає Костянтин. — Там старезні будівлі й купи пакистанців, які продають нікому не потрібний китайський мотлох під виглядом місцевих сувенірів. Їх поліцаї ганяють, а ті знову повертаються. Дивні якісь. Туристів до сказу доводять — такі настирні. Мало не до бійок доходить.
В італійській столиці живуть понад 2,7 млн людей. Більшим є хіба Мілан.
— У Ватикан ми зайшли лише на кілька годин, там дуже багато туристів. Аби потрапити до собору Святого Петра, треба стояти 40 хвилин у черзі.
Мало римлян знають англійську.
— Навіть у Старому місті, де туристи йдуть натовпом, важко знайти місцевого, який би щось нормально пояснив. Про кафе та магазини годі й говорити. Довелося вчити найпоширеніші фрази. Лише один продавець вина знав англійську. Купили в нього чотири пляшки. Літр розливного на наші гроші коштує щонайменше 40 гривень. Але ж то справжнє, з винограду.
У місті багато парків та скверів. Люди, які мешкають не в приватному секторі, роблять сади на терасах чи балконах.
Товари в італійців усі свої. Машини тих самих марок, що й в Україні.
— Там немає джипів. Держава обкладає податком об'єм двигуна, а не засіб пересування. Та й живуть італійці скромніше, ніж ми, без понтів. За два тижні бачили лише п'ять позашляховиків. Один із них їхав у кортежі Берлусконі. З нього через відкриті вікна виглядали солдати в масках, а ззаду сидів снайпер. Всяких "бентлі" й "мазераті" римляни роками не бачать. А якщо хто і володіє таким багатством, то його вся країна знає.
Є багато автомобілів з електродвигунами, заправки для них.
— Водії одне на одного не кричать, ніхто нікому вслід не сигналить й дулі не тикає. У мене на очах автобус зачепив неправильно припаркований автомобіль якоїсь дівчини. Вона навіть не заматюкалася вслід. Складається враження, що в Італії більшість машин виїжджають прим'ятими вже з салону.
У Римі багато вузьких вулиць, вимощених бруківкою.
— Місто схоже на Луцьк, Львів чи Бучач. Столики кафе на вулиці можуть тягнутися більше кілометра. Подають пиво та італійські вина. До пива — нічого. Увечері, коли транслюють футбольні матчі, у кав'ярнях ставлять телевізор.
Місцеві п'ють міцну каву. Але сидіти з нею в закладі не заведено.
— Чашечка еспресо коштує близько 10 гривень. Наливають його дуже мало — 15 мілілітрів. Італійці заходять у кафе, випивають і йдуть. Роблять лише два ковтки. Їжа в них звичайна. Не вміють готувати супи. Для нас їхнє "рідке" виглядало як невдала спроба проявити гостинність. Боби упереміш з вермішеллю, скупенько политі рідиною. Зате вибір страв широкий. Три мільйони видів піци і стільки ж пасти.
Найпопулярніший громадський транспорт — автобус та метро. Водії автобусів одягнені у костюми-трійки. Їздять неакуратно, чіпляють автомобілі.
Подорож до Риму на двох обійшлася у 1,5 тис. євро.
— Якби жили й годувалися не в друзів, вийшло б удвічі дорожче. У вартість туру ввійшли візи, перельоти та кишенькові витрати.
1 
1
Коментарі