Проходив три місяці практику в Грузії, тож вирішив на день поїхати до сусіднього Азербайджану. Дорога туди й назад обійшлася в 600 грн.
Зі мною їде дівчина-азербайджанка Ґюляр.
— У Баку розвинена інфраструктура, а люди помирають із голоду. І диктатура, — каже. — Середнього класу немає. Ти або багатий, або дуже бідний. Мільйонери поскуповували всі новозбудовані квартири, але не мають кому їх здати в оренду.
Міняю $100. Цих грошей мені вистачило на день.
Ловлю таксі. Переважно це румунські "дачії", російських автівок немає. Таксист Мурад, років 30, пропонує підвезти до центрального цвинтаря. Розмовляємо турецькою.
— Там похований Гейдар Алієв. Завтра його день народження. Усіх зганяють класти квіти на могилу.
Цвинтар розташований неподалік парламенту. Більшість могил — прості гранітні плити. Азербайджанці-шиїти не ставлять хрестів. Знаходжу могилу Абульфаза Ельчибея, першого президента країни. Поряд проходять святково вбрані школярі з квітами. Викладачі ведуть їх до могили Гейдара Алієва. Вона трохи далі. Там багато поліції. Інші люди кладуть квіти Алієву, розвертаються і йдуть до могили Ельчибея. Вклоняються йому.
Неподалік кладовища стоїть будівля азербайджанського парламенту Меджлісу. Кажуть, її реставрували італійські архітектори. Велика сіра споруда не викликає захоплення. Навпроти неї — новозведена мечеть.
Метро їдемо до історичного центру. Жетонів немає, купую картку за 2 манати. Її можна поповнювати. Одна поїздка коштує 20 ґяпіків — 2 грн. Коли картка вже не потрібна, її можна здати в касу. 2 манати повернуть.
У метро чисто, всюди реклама.
Старе місто — це не дуже велика територія, забудована в ХІ ст. у східному стилі. Є багато готелів, сувенірних крамниць та ресторанів. Тут знімали деякі сцени фільму "Діамантова рука", зокрема з "черт побери".
На узбережжі Каспійського моря заходимо до чайхани "Алі та Ніно". Чай тут смачніший від грузинського, тому грузини везуть його з Азербайджану із пахлавою. Подають напій у склянках у формі груші — армудах. Чай в них довго не холоне завдяки вузькій шийці Коштує 1,5 маната. Цукор пропонують окремо.
У ресторані замовляю дюшбара — суп із пельменями завбільшки як ніготь.
— Господині самі їх скручують і начиняють. Наші страви часто називають вірменськими. Але поглянь, чи зможе вірменка зробити таку ювелірну роботу? Ні, на це здатні лише руки тюркських жінок, — каже моя подруга Нармін.
На друге беру долму — голубці з виноградного листя. Їх їдять з кислим йогуртом.
Алкоголю азербайджанці майже не вживають.
Вечеря обходиться приблизно у 40 манатів. Платить Нармін. Вона каже, що ніхто з азербайджанців не дозволить платити за їжу своєму гостеві.
До поїзда лишається година. Здіймається вітер. Азербайджан — степова країна, тож дме тут сильно.
— За день у Баку погода змінювалась тричі. Вранці був дощ, потім яскраве сонце і, нарешті, вітер увечері. У нас таке часто буває, — говорить Нармін.
1 
1
Коментарі