До Тбілісі з Києва 2 год. 15 хв. літаком. Туди й назад — $259. Нас зібралося восьмеро. Телебачення лякає масовими протестами у грузинській столиці, й ми майже до останку вагаємося, чи не відкласти подорож. Урешті-решт вирішуємо: не мусимо ж ходити там, де збираються противники президента Саакашвілі. Летимо.
Через Інтернет іще вдома бронюємо готель в одному зі старих районів міста — Авлабарі. Отому, яким ходила хитра сваха Ханума з однойменного радянського фільму.
За горой стоит гора,
Под горой течет Кура,
За Курой шумит базар,
За базаром — Авлабар.
Ця пісенька зі стрічки й була головним аргументом при виборі, де зупинятися. Уже в літаку сусідка-грузинка підтвердила, що вибрали добре. Авлабар, виявляється, — колишня вірменська дільниця Тбілісі: тут завжди було намішано всіляких народів.
Загалом дрібних приватних готелів і готельчиків у грузинській столиці не бракує. Ціни — від $30 за добу від особи, включно зі сніданком — шведським столом. Оплачуємо п"ять діб. Із двомісної кімнати вихід на широку терасу. З неї видно одну з найстаріших церков у Тбілісі — Метехі. На іншій горі вночі підсвічують середньовічну фортецю Нарікала. Внизу тече Кура — грузинською Мткварі.
Уздовж річки, в улоговині між горами, й простяглося понадмільйонне Тбілісі. Старі квартали — вузькі та стрімкі вулички із дво-, триповерховими будиночками з балкончиками. Ближче до центру вже відновлені й вичищені, трохи далі — ще подекуди нагадують нетрі. Однак загубитися в них важко — хоч як петляй, а вниз, до річки, завжди вийдеш.
Зрештою, можна запитати місцевих. Молоді грузини, щоправда, майже не володіють російською, хоча, кажуть, у школі її вивчають. Але більше налягають на англійську. Зате люди середнього та старшого віку охоче все пояснять. Мої друзі, вдома російськомовні, у Тбілісі між собою спілкуються українською. Соромляться: де-не-де на будинках іще лишилися торішні написи stop Russia.
Центральний просп. Руставелі, забудований три-, чотириповерховими кам"яницями кінця XIX — початку XX століття, перекритий. Проїжджу частину опозиціонери заставили клітками, що мали б символізувати в"язничні камери "режиму Саакашвілі". Деякі стоять порожні, в інших дрімає опозиціонер чи два. А на тротуарах звичайне життя. Бабуні торгують насінням і горішками. Під парламентом, коло змонтованої сцени, обвішаної гаслами, галасує кількадесят людей. У підземному переході неподалік стоїть тяжкий дух сечі.
Із місцевою туристичною фірмою контакт налагоджуємо також іще з Києва. Вона пропонує кілька цілоденних маршрутів для груп із семи-дев"яти людей. Вартість — $40–$50 з особи, включно з обідом. Першого дня наша екскурсовод Манана — на щодень викладачка англійської — і водій бусика Георгій везуть нас до монастиря Джварі. Йому майже 1,5 тис. років. Грузія — стара православна країна, християнство прийняла на шість із гаком століть раніше за Русь-Україну.
Джварі стоїть на стрімкій горі. Під нею зливаються дві річки — Арагва й Кура. Внизу мов на долоні стара грузинська столиця Мцхета із патріаршим собором Светіцховелі посередині. По обіді у Мцхеті їдемо високо в гори, до ще одного монастиря. Наприкінці дня в голові перемішуються всі грузинські святі й царі, добряча частина з яких також святі.
У долівку вкопано кілька величезних глиняних глеків із вином
В око впадає побожність грузинів. От уранці мостом через Куру хлопець у трусах і майці біжить крос. Навпроти церкви Метехі коло нашого готелю стишує біг, хреститься й біжить далі. Подібні сцени не рідкість — церков у Тбілісі багато. Так само на кожному кроці — крамниці з іконами, молитовниками й розмаїтим церковним начинням.
Другий одноденний тур вибираємо винний. Їдемо до Кахетії — на схід від Тбілісі. На півдорозі виходимо подивитися краєвиди. Стоїмо на гірському пасмі. Унизу величезна зелена Алазанська долина, із селами й виноградниками. За нею, вкритий снігом, зливається з хмарами Великий Кавказький хребет.
Завертаємо до оточеного середньовічними мурами містечка Сіґнаґі. Ті ж будиночки з балкончиками, що й у Тбілісі. Ті ж круті вулички. Тільки все менше й вилизане — Сіґнаґі недавно цілком відновили. Кажуть, потрусили скоробагатьків. Чистота — хоч роззуйся й босий ходи. Виглядає як гірське містечко десь в Італії чи Іспанії з телевізора.
Наш бусик довго петляє вниз дорогами-серпантинами. Нарешті переїжджаємо річку Алазані. В одному із сіл у долині обідаємо в місцевих господарів. Шашлик, хачапурі, різні види сирів, якісь соління. І багато вина. Із хазяями — середнього віку людьми — спілкуємося через перекладача. Далі їдемо до винного погреба в іншому селі. У коморі в долівку вкопано кілька величезних глиняних глеків. Господар по черзі піднімає дерев"яні дека, зачерпує дзбаном вина, щораз іншого сорту. Хвалиться, що в нього гостював брат нашого президента Петро Ющенко. Частуємося годину-півтори й повертаємось до Тбілісі.
— О, тут дорога, як у Грузії, — вихоплюється у приятеля, коли їдемо з аеропорту в Борисполі до Києва.
У Грузії дороги таки ліпші за наші.
На вулицях чути лише грузинську
Грузинські ларі легше перераховувати відразу на гривні: за 1 їхній — майже 5 наших. Бо з доларами обрахунки не такі прості: $1 = 1 ларі 60 тетрі — так називаються грузинські копійки.
У тбіліському відповіднику київської "Пузатої хати" чи "Домашньої кухні" за порцію супу харчо — величеньку, зі шматками баранини — треба заплатити 5 ларі. Хачапурі — пиріг із солоним сиром — 7 ларі. Пляшка вина в магазині — від 8 ларі. Вечеря в ресторані середньої руки, з вином і чачею — грузинською горілкою — обійдеться у 15–20 ларі. Все множимо на п"ять. Пачка синього "честера" (6,50 грн у нас після подорожчання) — 1,80 ларі, тобто 9 грн.
Із громадського транспорту у Тбілісі є метро, автобуси та маршрутки — наші жовті "Богдани". Жетон на метро коштує 40 тетрі — десь 2 грн. Іншими видами транспорту не користувався. По-перше, всі написи на табличках грузинською й годі зрозуміти, куди що їде. А по-друге, на далекі відстані можна добратися на метро, де на вказівниках назви станцій дубльовано англійською. У решту місць можна дійти пішки. На вулицях чути лише грузинську. Бо то столиця Грузії.
2 
1
Коментарі
7