Тернополянин Олександр Рибаков зі своєю дівчиною Юлією Кашубою 20 днів мандрували велосипедами горами Грузії. До Кавказу вирушили з Тбілісі. Карти маршруту скачали з Інтернету. На шостий день подорожі стежка, позначена на мапі, зникла. Туристи заблукали.
— Перед нами було урвище. Ми спустилися вниз до долини, пройшли кілька годин, але нічого схожого на стежку не знайшли. Далі йти було неможливо. Повернулися назад. Звернули на північний схід, до російського кордону. Там, за планом, мала бути інша стежка, яка виводила на інший перевал. Два дні шукали дорогу. Йшли річкою. Велосипеди часом вели, а часом несли на собі. Довкола були самі зарості. Палатку так і розбили на камінцях біля ріки. Крізь сон прислухалися, чи не піднімається вода. Ми втрачали сили. Харчів майже не лишалося.
Наступного дня по обіді в Олександра з"явилася надія зустріти людей.
— Я побачив засохле коняче лайно та іржаву консервну банку. Зрозумів, що люди колись тут ходили. Під вечір знайшли пастухів.
У північно-східній Грузії багато чеченців. Більшість не знають російської.
— Ми натрапили на двох пастухів: чеченця та грузина. Вони трохи розуміли нас. Чеченець Гамзат узявся показувати нам дорогу. Розчесав бороду, вдягнув новий одяг, узяв рушницю і, напхавши в кишені патронів, пішов уперед. Показав жестом, аби йшли за ним. Я показував йому свою жовто-блакитну нашивку. Пояснював, що ми не з Росії. Боявся, що розстріляє. Але він був нормальним. Навіть велосипеди через річку допоміг перенести.
Чеченець запросив українців переночувати в себе вдома.
— Ми розбили палатку біля ріки. Уже збиралися лягати спати, як він підходить і каже: "Тьють вьолькі". Почав розповідати нам, скільки тут хижаки худоби загризли і як на людей нападали. Але ми пішли ночувати до нього більше з цікавості, ніж зі страху. Вовків бачили не раз. Вони не агресивні.
Гамзат мешкає у великій хаті з дружиною, трьома дітьми і матір"ю. Олександр каже, що той — правовірний мусульманин. Не вживає алкоголю, з пошаною зустрічає гостей, багато молиться, перед їжею миє руки й ноги.
Боявся, що розстріляє
— Його дружина приготувала на вечерю лікуру з баранячим жиром. Страва нагадує українські ліниві вареники. До них подала соус з аличі. Називається ткемалі. Потім співали під гітару. Слів пісень ми не розуміли. Нам пояснювали, що вони про любов до Чечні.
У гірських селах люди живуть бідно, бо не мають роботи.
— Продукти дуже дорогі. Літр молока коштує десь 7 гривень. Гамзат заробляє заготівлею сіна. Має власний сінокіс. Узимку продає товар по 5 доларів за тюк. Це основне джерело доходів сім"ї.
До українців місцеві ставляться по-братньому. До росіян — стриманіше.
— Коли в магазин заходив, пояснював, що я з України, а потім замовляв товар. У місті Боржомі ми познайомилися з двома хлопцями — фанатами нашого Андрія Шевченка. Там же старша жінка з вікна третього поверху пропонувала нам зняти в неї квартиру. Коли почула, що ми з України, почала на весь голос декламувати "Як умру, то поховайте". Вона колись жила в нашій країні.
За 20 днів тернопільські туристи подолали приблизно 600 км. На подорож кожен витратив по 3,5 тис. грн. Більшість цієї суми пішло на переліт до Грузії.
— Можна було якихось акцій на авіалініях чекати, але ми вирішили не втрачати часу, — каже Олександр Рибаков. — На іншому економили. Аби не платити за перевантаження в літаку, всі теплі речі надягнули на себе. Фотоапарати й важкі запчастини поховали в кишені.
4 
1
Коментарі
4