Ексклюзиви
Середа, 08 серпня 2007 15:21
Вікторія Стах
Вікторія Стах
Вікторія Стах

Дід Ярох

 

У селі Карпилівка на Чернігівщині є хата, збудована 1918 року. Її досі називають хатою діда Яроха. Хоча того давно немає на світі. Померла вже й бабця мого кума, вчителька німецької мови Ірина Андріївна, яка колись її купила. А хаті — хоч би хни. Ми з кумами час від часу наскакуємо туди, щоб відіспатися, порибалити в озері Девоща та зробити ритуальний марш-кидок на Десну.

Соковиті луки, "бородаті" верби. А бабці зраненьку наввипередки несуть приїжджим "дітям" хто кислячку, хто яблучок. Щоб не будити, залишають гостинці на лаві біля хати.

Кажуть, дід Ярох був відьмаком. Умів проповзати крізь колоду і примушувати дівок задирати спідниці. Ото збереться було гурт дівчат, а Ярох до них підходить і каже:

— Ой, дивіться! Вода прибуває!

Він умів примушувати дівок задирати спідниці

Дівчатам здавалося, що так є насправді. Вони гуртом задирали спідниці в міру того, як "прибувала" вода. А Ярох сміявся.

Подейкують, що його дух і досі в хаті. Та це не лякає. Хоча, крім запаху поїденого шашелем дерева, старої печі та закіптюжених рогачів, відчувається ще якийсь незбагненний запах. Спиться там глибоко і спокійно, мов у мами під цицею. Трапляються й дива.

Першого дня ми впіймали лише дві рибинки. Я їх почистила, посолила й лишила на столі. Сподівалася додати до них наступний улов, щоб стало на юшку. До глупої ночі ми сиділи на призьбі, прислухаючись. Щось ходило навколо хати. Зачинивши двері зсередини, я ще раз перевірила рибу. А вранці окунці зникли.

Наступної ночі я залишила для Яроха пива в кварті та попоїсти. І дід повернув нам оті дві рибинки. Але я поклала їх під хатою:

— Та вже їжте собі, діду!

Тут мене хтось боляче вщипнув за литку. Нахилилась і побачила, як по черевику втікає величезна руда мураха.

Зараз ви читаєте новину «Дід Ярох». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода