За чотири тижні у Південній Африці стартує футбольний Кубок світу. Вкотре цей турнір буде для нас "чужим": національна збірна Україна залишилася поза фіналом. Єдине, що справді тішить, — разом із Україною поза світовим фіналом опинилася і Росія. І зовсім не тому, що хтось заздалегідь бажає нашим сусідам поразки і зловтішається з невдач російських футболістів.
Можна лише уявити, який могутній вал пропаганди накотився б на нас, якби росіяни грали у Південній Африці. Становище складається таке, що вболівання за російських футболістів було б поставлено на найвищий державний рівень. Кожен виграш збірної Росії, навіть у слабкого суперника, подавали б українцям як нашу "спільну перемогу". Нам би вкотре доводили нашу меншовартість, особливо болісну в такій царині, як футбол. Досить згадати, що учасник світового фіналу 1994 року Олег Саленко, який назабивав там у складі Росії жменю м"ячів у "дивному" матчі проти Камеруну, досі подає себе у Києві як герой того турніру. З нього Росія, із групою українців у складі, вилетіла вже на груповому етапі.
Серед вітчизняних "фахівців" знайшлося чимало таких, які б завели стару пісню про футбольне об"єднання Росії та України. Навіть якби росіяни все програли, нам би казали, що лише разом ми здатні здолати світові футбольні вершини. Знову б загомоніли про "спільний чемпіонат" і тому подібне. Браку газетних шпальт та телевізійного ефіру для таких "фахівців" не відчувався б, радше навпаки.
Світовий футбольний фінал ще більше поглибить наше відставання від провідних держав
І це не дивно. Росіяни після нищівної поразки від іспанців у півфіналі останнього чемпіонату Європи все одно оголосили про свою "перемогу" і гучно її святкували. Бо це лише в передових футбольних країнах поразкою для збірної є будь-яке місце, окрім першого. Ми ж разом із північними сусідами навчилися "святкувати" й оголошувати перемогами вихід до кожного наступного кола міжнародних змагань, взявши за приклад той-таки Камерун та подібні до нього країни третього світу. Ми готові оголосити суперзіркою футболу будь-якого іноземця. Свого визнаємо таким, лише коли він відзначиться чи за закордонний клуб, як Андрій Шевченко, чи закордонну збірну, як Олег Саленко. Ми очікуємо міжнародних перемог від запакованих другосортними іноземцями провідних українських клубів, готові натуралізувати і запросити до збірної мало не кожного іноземця, який на це погодиться.
Черговий світовий футбольний фінал, який пройде без участі збірної України, ще більше поглибить наше відставання від провідних футбольних держав. Одне добре — за приклад ми братимемо бразильців і аргентинців, іспанців та англійців, за які нас ніколи офіційно не закликатимуть уболівати, а тим більше із ними об"єднуватися.
2 
1
Коментарі