— Як справи? — усміхається тренер-аналітик донецького "Шахтаря" 32-річний Тіагу Леал. Говоримо з португальцем після тренування ­команди.

Чому ви завжди дивитеся матчі з трибуни?

— У мене набагато кращий огляд, ніж у головного тренера, який перебуває на рівні поля. Добре бачу розташування наших футболістів і гравців ­команди суперника.

А також, що ми робимо правильно, що в нас виходить не так добре й що потрібно покращити. Тому мене можна ­назвати очима головного тренера. Паулу Фонсека вимагає від мене дивитися матч так, ніби це він сам сидить на трибуні. Це найважче. Добре, що між нами існує потрібна "хімія". Бачимо одне й те саме.

У перерві матчу ви присутні в роздягальні?

— Так. Намагаюся провести з тренером коротку розмову до того, як він сам говоритиме з гравцями. Зрозуміло, що обговорюємо події в першому таймі.

Буває, Фонсека знає, з чим я до нього прийшов. Наприклад, кажу, що є певна зона на полі, куди наші гравці не заходять, а її варто використати. А він відповідає: "Я це зрозумів".

З вашим приходом у команду всі тренування почали знімати на відео. Для чого?

— Окрім матчів, важливо мати інформацію з тренувань. Коли готуємося до гри, то відпрацьовуємо деталі. Знімаємо тренування, щоб побачити, чи гравці до кінця зрозуміли наші вимоги.

Відео занять показуємо футболістам і кажемо: "Це не те, що ми хочемо. У грі таке станеться — і маєш бути там. Важливо, щоб ти був у тому місці, коли йтиме м'яч". Тому інформація з тренувань — фундаментальна.

Ви говорили, що не любите сюрпризів у футболі. Що мали на увазі?

— Одне з моїх завдань — проаналізувати суперника й постаратися передбачити, як команда діятиме в матчі з нами. Мені буквально потрібно зазирнути в майбутнє. Не люблю, коли мене чимось дивують.

Чи може команда бути успішна без аналітики та сучасних технологій?

— У сьогоднішньому футболі це неможливо. Долю матчу вирішують деталі. Вони мають велике значення, особливо в зустрічах із серйозними ­командами. Перемога в таких іграх — це питання одного метра.

Якби ми були на метр правіше, то отримали б більшу перевагу, ніж коли ми були б на метр лівіше. Це радикально може змінити хід матчу. Сьогоднішній футбол дійшов до такого рівня.

У "Шахтарі" я працюю з одним помічником. У попередній моїй команді "Бразі" мав трьох. У "Бенфіці" (найпопулярніший клуб Португалії. — ГПУ) аналізом займаються 10 працівників. "Барселона", "Реал", "Баварія", "Манчестер Сіті", "Манчестер Юнайтед" мають величезні аналітичні департаменти.

Моє завдання — відфільтрувати важливе для нас і донести до головного тренера.

Гравці цікавляться своєю статистикою?

— Коли ми тільки почали працювати з відео й інформацією по нашій команді та по супернику, то футболісти дивувалися. Тепер це потрібно їм. Гравцям подобається більше дізнаватися про себе й команду.

Трохи нечесно, коли ти підходиш до футболіста і кажеш: "Ти винен, що суперник забив нам м'яч". Тому ми пояснюємо, чому так сталося. Гравцеві треба допомогти, щоб він не повторював помилку. Програє не окремий футболіст, а вся команда.

Якби ви подивилися деякі наші презентації для футболістів, сказали б, що ми — інопланетяни й живемо на Марсі. Говоримо про положення ніг, шиї, тіла. Ці речі видаються специфічними та дрібними. Але саме завдяки їм ми на долю секунди швидші, можемо прийняти краще рішення і здобути перевагу над суперником.

Яке враження у вас залишилося від першого євросезону в команді?

— Чудове. Були 10 перемог. Ми стали найкращою атакувальною командою на груповому етапі Ліги ­Європи з 21 забитим м'ячем. Єдині в турнірі виграли всі шість матчів цієї ­стадії.

"Сельта" — складний і якісний суперник. Але очікували, що пройдемо в 1/8 фіналу Ліги Європи. І зробили для цього все, що від нас залежало. Вихід у наступний етап був у руці, але в нас його вкрали (на 90-й хв. арбітр помилково призна­чив пенальті у ворота ­"Шах­таря". — ГПУ).

Ваші суперники в Лізі Європи називали "Шахтар" командою рівня Ліги чемпіонів. Що трапилося в матчі проти швейцарського "Янг Бойз" на виїзді?

— Ми ще не так довго працювали у клубі. Команда звикала до нового тренерського штабу. Ми виграли перший матч — 2:0. На виїзді в нас була величезна кількість моментів, щоб перемогти. Але м'яч просто не заходив у ворота. Таке буває у футболі.

Ми могли просто виграти цей матч. Але програли в серії пенальті й вилетіли з Ліги чемпіонів. Чи було це справедливо? Те саме можна сказати про Лігу Європи.

Як оціните чемпіонат України?

— Він вимогливий і конкурентоспроможний. Матчі проходять із високою інтенсивністю. Граємо проти суперників, які намагаються не пропустити. Більшість матчів проводимо на останніх 30–40 метрах біля їх воріт. У цій зоні перебуває 21 гравець.

Кажуть, чемпіонат низького рівня і ми граємо одні. Це неправда. Зрозуміло, між "Шахтарем", "Динамо" й іншими командами є велика різниця. Але так у всіх чемпіонатах. В Іспанії є "Реал", "Барселона", "Атлетико" та всі інші. У Португалії ми маємо "Бенфіку", "Порту", "Спортинг" і решту команд.

В Україні важка економічна ситуація. У команд є фінансові труднощі. Але для нас чемпіонат став сюрпризом. Подивіться на матчі. Рівень агресивності ненормальний.

Важко грати проти команд, які лише захищаються. Нашим гравцям удається успішно долати такий захист. Але ми виставляємо до них високі вимоги.

Яким ви бачите футбол у майбутньому?

— За останні 50 років радикальних змін не було. І далі не буде. Можуть внести якісь корективи. Наприклад, нові технології, які показують чи був офсайд, гол і пенальті. Це важливо й потрібно, щоб захистити футбол і команди.

Що родичі найчастіше запитують про ­Україну?

— Звичайні речі. Чи подобається мені тут і чи все добре. Моя дружина живе в Португалії. Раз на місяць вона приїжджає сюди. Ми багато подорожуємо, часто літаємо на матчі. Тому й не перевозимо в Україну свої сім'ї. Нас і так не буває вдома.

Ми (нинішній тренерський штаб "Шахтаря", де працюють переважно португальці. — ГПУ) знали, що так буде, коли підписували контракт. Немає сенсу скаржитися, а потрібно шукати сили пройти через це. Ми приїхали в "Шахтар", щоб стати чемпіонами.

30 годин на тиждень працює з відео

— У середньому переглядаю чотири поєдинки нашого суперника, — каже Тіагу Леал. — Кожен матч триває 90 хвилин, але перегляд займає в мене майже три години. Перемотую вперед і ­назад, ріжу відео, монтую, підписую і так по колу. Загалом виходить 12 годин. А ще треба підготувати фінальне відео, яке ми покажемо гравцям. Це займає ще три години. Тобто, 15 годин витрачаю на аналіз гри одного суперника.

На розбір нашого зіграного матчу найчастіше йде чотири години. Після фінального свистка одразу отримую відео. Ми купили камери й інші технічні засоби, які дозволяють отримувати запис після завершення гри. Помічник дає карту пам'яті, я копіюю відео та починаю працювати. Наступного дня в мене готовий аналіз, щоб показати його головному тренерові та гравцям.

24–30 годин на тиждень я витрачаю лише на відео. Це робота поза полем. А там ми працюємо майже кожного дня.

×