Роботу над мовним законом треба перезапускати - голова "Просвіти"

13

Це у кожного індивідуально. Моя мати - українка, яка народилася на Уралі. Її батьки походять із села неподалік Дніпра. Тато в мене – росіянин, і українською не розмовляє. Але я, моя сестра та мати почали спілкуватись поміж собою українською кілька років тому.

 

Найбільше на мене вплинула Революція гідності. Хоча ще десь в червні 2013 року я зайшов у Києві у Володимирський собор і придбав Біблію українською мовою - переклад патріарха Філарета.

Потім я жив і навчався у Англії. Майже одночасно з протестами на Майдані у Києві розпочались мітинги українців у Лондоні. Я приїхав туди на поїзді з Манчестеру. Через день повернувся на мітинг вже з сестрою, яка жила в Ноттінгемі – купив їй квиток. На сцені в Лондоні виступали різні люди, запрошували усіх бажаючих до мікрофону висловити свої думки. Мені хотілося до людей звернутися, але я зрозумів, що надто погано володію українською для цього. Тоді я усвідомив, що незнання державної мови України мене обмежує. Першим кроком для подолання цієї проблеми була відмова від користуваня усіма веб-сайтами, де писали російською. Я почав отримувати для себе інформацію лише з українських джерел.

Деякий час я спілкувався українською не з усіма. Перший рік продовжував говорити російською в присутності старих друзів та приятелів. Найважче було усвідомити з переходом на українську, наскільки багато людей навколо не говорять цією мовою. Дніпро – це місто, де українців майже три чверті, але українську на вулиці майже ніколи не почуєш. Я зрозумів чому так, коли почитав книгу Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Там описані механізми, які призвели до цього. Я зрозумів, що був скоєний злочин, наслідки якого потрібно виправляти.

Було відчуття і злоби, і безсилля, і праведного гніву. Відчуття, що так не повинно бути. То було у 2015 році. Моя громадська діяльність і бажання очолити "Просвіту" виникли не тому, що я прагну кар'єри активіста. Я за професією – комп'ютерний науковець і міг би добре реалізувати себе у цій галузі. Але коли чую історії приниження гідності українця і про спроби тримати Україну в російському світі, хочеться протидіяти цьому. Ці емоції виснажують психіку і не дозволяють сфокусуватися на своїй справі. Я розумію, що спілкуватись російською мовою в Україні – це фактично продовжувати справу комуністів, які всіляко намагалися знищити українську мову і культуру. Відтоді я не можу сидіти склавши руки. В першу чергу почав із оточення, середовища в якому живу.

Є такий принцип, що коли дві людини спілкуються поміж собою різними мовами, рано чи пізно одна з цих людей перейде на мову іншої. Спочатку я почав розмовляти недосконалою українською із сестрою, і вона теж відповідала мені недосконалою українською. Так само сталось під час спілкування українською зі своєю мамою. Коли я вже наважився використовувати українську всюди, багато моїх знайомих теж почали звертатись до мене цією мовою.

Головне, це бути впевненим і не намагатись сподобатись комусь, переходячи з української на російську. Одного разу дівчина мого друга приїхала до нього з Москви в Київ. Коли ми вперше познайомилися, я звертався до неї українською. Вона мені сказала, що багатьох слів не розуміє, адже в Україні не жила і ніколи нашої мови не вивчала. Я чемно відповів, що мені буде приємно пояснювати їй значення цих слів. Під час наших наступних зустрічей я продовжував спілкуватись з нею українською.

В мене не було приводів скандалити. Вирішую це питання напряму з касирами чи офіціантами. Прошу адміністраторів звернути увагу на неналежну поведінку своїх підлеглих. Я знаю, що для деяких дніпрян вимагати отримання інформації та послуг державною мовою є справжнім стресом. Анна Гарус та її сестра, наприклад, б'ються на цій мовній війні чи не щодня. Можливо, причина того, що в нас такі різні досвіди, в тому, що ми мешкаємо в різних частинах міста. Крім того, вона жінка, а я чоловік. Люди можуть реагувати на стать по-різному. Молодого чоловіка, який вимагає дотримання мовних прав, вони сприймають по одному. Коли вони бачать жінку, вони можуть очікувати, що вона буде емоційна, буде кричати. Може, тому захочуть повоювати за свій російськомовний простір. І це може привести до відкритого конфлікту.

За моїми підрахунками, десь 5% людей у Дніпрі спілкуються українською на вулицях. Минулого року я спеціально зайшов у магазин "Львівські пляцки" в самому центрі міста. Це один із небагатьох закладів харчування у Дніпрі, де обслуговування українською мовою є обов'язковим. Тобто, якщо людина туди приходить, у неї є вибір: продовжувати розмовляти російською, чи перейти на українську мову. Я запитав, скільки відвідувачів звертаються до касирів українською, а скільки російською. І мені повідомили, що зі ста людей близько 7-8 говорять українською.

 

Нам не помітне зростання кількості україномовних, бо вихідна кількість їх дуже мала. Якби в Дніпрі рік тому на вулиці українською розмовляло 250 тисяч, а цього року 500 тисяч – зміни були б очевидні для всіх. А у нас українською розмовляє на вулицях 5% жителів міста – це десь 50 тисяч. Отже, навіть якщо кожного року кількість цих людей збільшується, скажімо, на третину, нам здається, що це не те, чого б нам хотілося.

Справа в сприйнятті. Під час війни час дуже сповільнився. Погляньте, на Майдані здавався кожен тиждень – місяцем. У нас свідомість зараз дуже напружена. Ми чотири роки сприймаємо, як чверть століття. Але за такий малий час змінити фундамельні речі неможливо. Суспільство має велику інерцію. Нам би хотілося у ситуації війни з Росією посилити українську мову і змусити мільйони людей перейти на неї одразу. Але в реальності потрібно хоча б років десять попрацювати, а тоді аналізувати, куди все рухається. Cказати щось твердо про поширення української мови можна за підсумком 10 років наполегливої роботи в цьому напрямку.

Я зберігаю за громадянами право спілкуватися у приватному житті будь-якою мовою. Для мене це не катастрофаа, що 95% жителів Дніпра обрали російську мовою спілкування в побуті. Для мене катастрофа те, що переважна більшість цих людей не розуміють різниці між спілкуванням у приватному житті і спілкуванням суспільним. Тобто спілкуванням на роботі, в формальних ситуаціях, з незнайомою людиною на вулиці. І через це виникають конфлікти. Не через те, що більшість мешканців Дніпра розмовляють російською вдома. А через те, що ці люди нав'язують російську усім іншим. Навіть тим, хто не хоче її чути на свою адресу.

Запоріжжя, Харків та Одеса – це українські міста. Я був минулого року у Житомирі і там ситуація у мовному плані краща, ніж у Дніпрі. Але наявні приклади, коли працівники кав'ярень відмовляються перейти на українську. Я знаю, що навіть у Львові багато працює людей, які не поважають державний статус української мови.

Дніпро – це степовий фронтир України. На межі російського та українського світів відбувається боротьба за право на отримання інформації та послуг українською мовою. Є різні способи впливати на сферу обслуговування власними силами. Від лагідного прохання до вимоги. Але найпростіше було б на законодавчому рівні врегулювати це питання.

Діти – це сильні істоти, які можуть пристосуватися до різних умов існування. Народжуючись діти не знають нічого про цей світ. Вони покладаються на батьків. Якщо батьки покажуть, що для виживання їх народу треба робити так, а не інакше, діти можуть це сприйняти. Деякі народи роблять це більш успішно, ніж українці, які мільйонами асимілюються. Є менші народи, але вони більш успішно вчать дітей зберігати свою національну свідомість. Мене вражають цигани, діти яких спілкуються своєю мовою навіть у побуті. Навіщо ховати від дітей правду русифікації і гноблення українського народу. Коли діти подорослішають, вони згадають це. Можуть розчаруватися у батьках. У мене так було. Мати ніколи не розповідала мені, чому всі у Дніпрі спілкуються російською. Не звертала на це моєї уваги. Я думав, що це нормально мешкати в Україні і спілкуватися російською. Потім я дорікав батькам, за те, що вони змарнували чверть століття мого життя, протягом якого я існував у суто російськомовному просторі.

Він публічно пояснив своє рішення, під час вручення премії імені Тараса Шевченка. Тому що рік це замало і пообіцяв програму на 10 років. Але що він насправді збирається робити для мови, невідомо. Головне, що він дав таку обіцянку публічно. Тепер треба тиснути на нього усіма можливими способами, щоб він цієї обіцянки дотримався.

Важко повірити в те, що Борис Філатов має настільки принципову позицію відносно української мови. Була така історія, що ця чиновниця висловила некоректні думки відносно української мови. Нібито за це нечемне висловлювання він її звільнив. Я бачив цей пост у Фейсбуці. Навіть якби він ставився до мови принципово, він - прагматичний політик. Це не головна причина звільнення першого заступника. Не робив би цього, якби не було вигідно. Я не вірю, що це – реальний мотив. Швидше за все, він намагається підвищити свій рейтинг, заграючи із українською частиною електорату. Він воює на два фронти: хоче отримати підтримку людей з радянським світоглядом та українців.

Більшість мешканців Дніпра далека від переживань щодо звільнення Єпіфанцевої. Думаю, багато людей взагалі не знають цього прізвища. Ще менше людей знають деталі відносно її освіти, кар'єри чи політичного іміджу. Сказати, що багато людей були розчаровані таким рішенням не можу. В нас не настільки люди політично свідомі.

Достатньо багато. Це звичайна ситуація, коли чиновники мають бізнес. Але є і політики нового покоління – наприклад, Кирило Дориленко. Це один з небагатьох людей у владі, хто є українським націоналістом. Я не знаю, ким він працював до того, як був обраний депутатом райради, але він є відомим активістом в Дніпрі. Громадська робота для нього – це сенс його життя. А загалом чиновники – не є представниками інтелігенції. Ми часто чуємо, що в Україні є номенклатура, а є - зубожілі люди. Думаю, що люди в кріслах чиновників часто відображають стан суспільства, в якому вони виховані. В нас немає аристократів. Цей клас давно зник. Нема групи людей, які б виховувалися особливим чином, щоб керувати країною. Люди, які потрапляють у крісла міських депутатів - навчалися у звичайних совєцьких школах, в яких навчались ми усі. Хтось із їхніх однокласників не досягнув таких вершин суспільної ієрархії, а їм випала доля зайняти державні посади чи стати депутатами. Але загалом вони та люди, за яких вони вирішують державні справи, є частиною однаковими.

Чиновник відповідає стану суспільства, яке його посадило в це крісло. Змінюючи широкий стан суспільства, ми тим самим виховуємо політиків наступного покоління. Ми не знаємо, хто це буде, але ми можемо впливати на те, ким вони будуть.

Але у нас немає часу чекати на наступні покоління кращих держслужбовців. Ми мусимо виховувати чиновників, які вже виконують свої обов'язки. Треба приходити до них і розповідати, що є сегмент жителів Дніпра, які невдоволені русифікацією. Є люди, які незадоволені російським репертуаром театрів у Дніпрі. Адже дуже багато заходів в комунальних закладах культури міста відбувається російською мовою. Ми бачимо, що очільник обласної ради Гліб Пригунов взяв до уваги наші зауваження по становищу мови на мітингу минулого року. На багатьох політиків можна впливати, заявляючи і артикулюючи свою позицію. Адже якщо людина живе все життя у Дніпрі, має свій бізнес, то їй може бути важко збагнути, що є якась проблема з українською мовою. Що це важливо і потрібно.

Торік зібралися люди, які цікавились захистом української мови у Дніпрі у приміщенні товариства "Просвіта". Вже у жовтні я очолив міську організацію. Мені вдалося організувати ремонт і тепер товариство "Просвіта" має власне зручне приміщення. Я написав у жовтні допис у Facebook про те, що не вистачає коштів на ремонт. І вже через кілька годин на мій картковий рахунок прийшли 2 тисячі гривень від скрипальки Богдани Півненко. Сказати, що я був приємно вражений – це нічого не сказати. Коли я жив за кордоном, то замовляв з України диски, щоб послухати її гру на скрипці. Вона дуже талановита. Таких людей було багато і вдалося зібрати 14 тисяч гривень. З моїми коштами було 28 тисяч гривень. Закупили лінолеум і підремонтували стіни. На Новий рік у "Просвіті" провели виставу для дітей українською мовою актори молодого театру "Ґерць". Це амбітні молоді актори, в яких нема нічого від совка, а є бажання розвивати мистецтво.

 

У нас є кілька напрямків роботи. Кожного вівторка читається лекція з історії України. Двічі на тиждень діють курси української мови. В середу професійний психолог проводить заняття з усіма бажаючими. По п'ятницях збираєть ектнографічний клуб. За три місяці у нас відбулося 43 заходи. Проводився поетичний вечір, гроші зібрані пішли на волонтерську діяльність. Був виступ професійного бандуриста. Проводили вечори пам'яті різних культурних діячів, наприклад сестри Лесі Українки. Грали в історичну гру "Українська революція". Планується перегляд фільмів. Найбільш масовий захід - це публічні обговорення з приводу перейменування нашої області на Січеславську, який був кілька тижнів тому. Цю подію відвідало близько 60 людей.

Різні мови формувалися у народів залежно від проблем, з якими стикалися люди у процесі свого розвитку. Способи, які народ знаходив, щоб їх вирішувати – відображалися у мовах. Російська відображає ментальність мешканців територій на північ від України. Не може бути такого, щоб українець використовував російську мову як рідну. Але мови розвиваються. Переважна більшість українських публіцистів вживають стандартний набір слів. Тому кожне нове слово, яке з'являється в нашій мові, привертає до себе увагу. Мені подобаються нові мовні конструкцію, які починають активно використовуватися. Усі пам'ятають, скільки було позитивних емоцій, коли в соціальних мережах з'явились вислови "непозбувна бентега" та "невиразна будучина".

Є зауваження до восьмої статті законопроекту №6348, де написано, про використання іноземних мов в місцях компактного проживання нацменшини. Ця норма в якомусь сенсі дублює закон Ківалова-Колесніченка. А це те, проти чого ми боролися. Кажуть, не плутати регіональну мову і мову компактного проживання нацменшини. Але подивіться на Дніпро. Тут живуть 100 тисяч росіян. Хіба наше місто не є місцем компактного проживання росіян. Тоді в Дніпрі російська може використовуватися у органах державної влади, і законопроект №6348 це дозволятиме. Є багато інших зауважень до законопроекту 5670-д. Його можна приймати лише із адекватними поправками.

Мовний закон має бути не більше лояльним до інших мов ніж мовні закони у інших європейських країнах. Тобто він повинен бути таким самим вимогливим як у Польщі, Франції, Литві - де одна державна мова. Україна – одна з найбільш русифікованих країн пострадянського простору. Українська мова не функціонує належним чином, як державна. Тому наш закон має не тільки регулювати суспільні відносини у сфері мови, а й надавати напрямок та імпульс для виходу із патової ситуації. Я помітив, що багатьом людям, які вдають із себе лібералів, не подобається, коли їх змушують робити щось з огляду на якісь незрозумілі чи неважливі для них міркування. Мовний закон мусить піти на те, щоб створити дискомфорт для окремих людей. Заради завершення історичного процесу розбудови української національної держави.