Чи підсилу іноземцям, як нижче згаданому представнику народу йоруба, дерусифікувати українців? Як їх переконати, що іноземцеві можна відповідати українською. Принаймні, коли він саме нею до вас звертається. Якщо не всіх українців, то як цього навчити хоча би львів'ян? Добре, не всі в місті Лева цього потребують, але навчити б тоді львівських хрунів. Таким словом на Галичині називали несвідомих і продажних людей. Будемо вважати, що саме через цей прошарок, а не через усіх наших земляків, Іван Франко під кінець життя писав: "Не люблю українців… Так мало поміж ними знайшов я характерів, а так багато дрібничковості, тісної заскорузлості, дволичності і пихи, що справді не знаю, за що мав би я їх любити".
Про один із теперішніх проявів меншовартості й неповаги до себе серед львів'ян пише Валерій Майданюк у блозі на сайті "Вголос":
Добре володіючи мовами ігбо та йоруба, англійською й українською він не бачив жодної потреби вчити російську мову – як мову сусідньої щодо України держави. Однак, виявилося, що і за тисячу кілометрів від російського кордону, в патріотичному українському місті Львові, без знання російської ніяк не обійтися. Коли мій знайомий африканець запитував чистою українською мовою перехожих на вулиці, як пройти до потрібної вулиці чи корпусу університету – практично всі львів'яни йому відповідали… російською. Чомусь вважаючи, що йому так буде зрозуміліше. Але якщо ваша рідна мова йоруба, і навіть якщо ви чудово вивчили українську – лінгвістична спорідненість слов'янських мов, відчувається дуже слабо. У результаті, моєму другові, на величезний подив перехожих, доводилося просити відповідати йому саме українською мовою, що чомусь ну ніяк вкладалося у головах львів'ян і гостей міста. Адже, коли ви бачите темношкірого в Україні, то безумовно звернетеся найімовірніше російською мовою, вважаючи, що української він знати апріорі не може.
Це є ще одним прикладом малоросійськості та комплексу неповноцінності українців, які в розмові з іноземцем, за давньою радянською традицією, вважають російську мовою міжнаціонального спілкування. Хоча, якщо об'єктивно проаналізувати ситуацію на міжнародній арені, то кому потрібна сьогодні російська мова в Африці чи в арабських країнах, не кажучи вже про Європу? Давно минули часи, коли Москва фінансувала і озброювала банди африканських найманців у погоні за встановленням примарного комунізму в усіх регіонах планети. Тепер для цих країн Росія виглядає типовою державою третього світу, мова якої нікому не потрібна з огляду на її мізерний економічний і політичний вплив поза межами СНД.
Однак підсвідомий комплекс меншовартості та залишки радянської міфології про вплив СРСР в Африці змушує навіть затятого українського націоналіста переходити на російську у спілкуванні з іноземцем, адже побутує міф, що "так їм зрозуміліше". У результаті, виходить що іноземцеві для проживання в Україні потрібно вчити дві мови – і українську, і російську, бо без останньої, виявляється, ніяк не обійтися. Або вчити лише російську – у цій країні з вами і так усі розмовлятимуть російською.
Російська мова міцно пустила свої корені навіть у традиційно українській Галичині. Багато навчальної літератури, інтернет-контенту, фільмів та музики, які виконують роль культурного мейнстріму серед галицької молоді, подаються глядачам та слухачам переважно російською. Тож мій африканський друг ніяк не міг збагнути: чому мова, яка має близько 30-35 мільйонів носіїв не може самостійно бути гідним засобом комунікації українців з іноземцями?
Проте за кілька років перебування у Львові та співжиття з галицькою молоддю у львівських гуртожитках, мій знайомий нігерієць навчився розуміти російську. А щодо української, то йому довелося навіть дати урок "солов'їної" самим українцям.
Якось моєму темношкірому другові довелося спілкуватися з мешканцями Луганщини, які, прибувши на проживання до міста Лева, як виявилося, не розуміють української і віддають перевагу у спілкуванні російській. Але оскільки російську він розумів на той час дуже погано, і відповідав їм лише українською, довелося цим затятим русофілам українського походження і громадянства, спілкуватися з нігерійцем українською мовою, чим вони були неабияк стурбовані. У результаті склалася парадоксальна ситуація: африканець просить громадян та уродженців України спілкуватися з ним українською мовою, бездоганно нею володіючи, а "українці" ламаним суржиком намагаються відтворити у пам'яті українські слова.
Це був апогей демонстрації віковічного гноблення та денаціоналізації українців. Заповітна мрія всіх українських колонізаторів збулася – рідної мови українців вчив нігерієць. Як стверджували самі луганчани, для них було культурним шоком, що африканець володів українською мовою краще за них. З цього моменту в них почала пробуджуватися національна свідомість та гідність, і вони почали усвідомлювати себе українцями.
Деколи, щоб зрозуміти хто ти, треба побачити себе збоку, з абсолютно іншого, віддаленого аспекту. Можливо, тоді африканці нагадають усім українським адептам "русского мира" про їхню національну ідентичність.
Ситуація, коли африканець розмовляє українською, а українці нею не вміють розмовляти є критичною перехідною точкою в історії нації. Точкою, яка веде або до початку національного піднесення та відродження, або до зникнення національної ідентичності й розчинення її лінгвістичних носіїв серед більш стійких націй.
Нова українська влада, більшість представників якої є російськомовними у побутовому середовищі, не приділяє належної уваги збільшенню присутності української мови в кінематографі, шоу-бізнесі, розважальній сфері.
Сьогодні тисячі російськомовних українців героїчно виконують бойові завдання у зоні АТО, тому білінгвізм став вважатися позитивним явищем, який до того ж наочно руйнує постулати російської пропаганди про дискримінацію російської мови в Україні. Тому питання розвитку мови титульної нації сьогодні виключено з державних пріоритетів та поставлено на самотік.
Очевидно, що проблема захисту української мови тепер є завданням не держави й бюрократичних інституцій, а лягає на плечі народу та патріотичних активістів. Однак тепер будити українців з дрімучого національного сну взялися навіть африканці, і, як свідчить практика, роблять це досить ефективно.
Попри поширений і частково заслужений стереотип про західну частину України як про п'ємонт і оплот українства, деяким пересічним західнякам часто перепадає від українців зі сходу, наприклад за "мовне" пристосуванство. За 4 дні до своєї смерті в несмаку й невибагливості західним патріотам дорікнув Андрій Кузьменко - уродженець Львівської області, який останні 20 років прожив у Києві (на ролику після 8:45):
ДО ТЕМИ:
Як галичани Київ зросійщують: думка про те, що якби приїжджі не переходили на російську, то повністю лояльна до всього українського столиця давно би стала україномовною.
Близько половини жителів Львівщини мають скриньки е-пошти на російських службах: аналіз клієнтів ПриватБанку.
"Щоб позбавити галичан мови батьків, Радянському Союзу не вистачило одного покоління": донеччанин Влад Кириченко.
Африканці під час сварки в Донецьку дорікали кондукторці, що вона не говорить українською.
Як темношкірі Сашка Білого шанують.
3 
1
Коментарі