"Я все одно не можу повірити, що таке злетить" — сказав один із інженерів фабрики фон Цеппеліна у Фрідріхсгафені 4 березня 1936 року, коли з елінгу вивели цепелін LZ 129 "Гінденбург".
Це було найбільше повітряне судно із усіх, які коли-небудь піднімалися над землею. 245 метрів завдовжки і 41 метр у поперечнику; 190 тис. м³ газу у балонах. Оснащений чотирма дизельними двигунами "Даймлер" потужністю 1 100 к.с., цепелін здатен підняти у повітря до 90 тон корисного вантажу і пролетіти понад 15 тисяч кілометрів, розвиваючи швидкість до 150 км/год за попутного вітру. Для тих часів це були нереальні показники. Гінденбург" був створений для того, щоб стати флагманом німецької трансатлантичної компанії.
Дирижабль розпочав свої польоти із пасажирами ще у травні 1936 року. Без усяких подій йому вдалося здійснити перельоти до США та до Ріо-де-Жанейро. Тоді ж "Гінденбург" виконав найшвидший переліт через Атлантику — за 43 години. До травня 1937 року цепелін здійснив 37 рейсів через Атлантичний океан, доставивши до пунктів призначення близько 3 тис. чоловік.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 115 років тому в небо піднявся перший дирижабль
Подорож дирижаблем була досить комфортною. Кожному пасажирові відводилася окрема двомісна каюта із ліжком і окремою душовою кабіною. У корпусі цепеліна розташовувався ресторан із кухнею і салон із невеликим, спеціально виготовленим для дирижабля полегшеним роялем. У куполі цепеліна було оснащено прогулянкові балкони із великими панорамними вікнами, а у нижній частині корабля — оглядова кімната. Обмежень було кілька. Перше із них — вага, тому замість ванн пропонувався душ, і усе, що можна було, було зроблено із алюмінію (з нього ж було виготовлено і рояль, який важив усього 70 кг). Друге, і найважливіше обмеження — заборона куріння, яке на "Гінденбурзі", втім як і на будь-якому іншому дирижаблі, буквально було загрозою для життя. Усі, хто перебував на борту, включно з пасажирами, перед посадкою були зобов'язані здавати сірники, запальнички та інші пристрої, здатні викликати іскру. Усі члени команди змушені були носити антистатичний верхній одяг і взуття на ізолювальній підошві.
Ввечері 3 травня 1937 року "Гінденбург" відкривав новий літальний сезон компанії. Для цепеліна цей політ виявився останнім. 36 пасажирів, вартість квитків для яких становила приблизно $800 доларів, обслуговували 14 стюардів на двох палубах, 22 механіки та 25 льотчиків. У багажному відділенні було близько 900 кг валіз, саквояжів та іншого ручного багажу. На рубці займав своє місце капітан корабля — Макс Прусс. Ветеран Першої світової війни, досвідчений пілот, окрім керування кораблем, мав суворо стежити за тим, щоб політ залишався горизонтальним.
Вилетівши з Німеччини і подолавши Атлантику за 77 годин, 6 травня 1937 року "Гінденбург" з'явився над Мангетеном. Бажаючи задовольнити пасажирів і продемонструвати американцям дирижабль, капітан корабля підвів цепелін практично впритул до оглядового майданчика Empire State Building, де на повітряне судно очікували репортери й глядачі.
Покружлявши над містом, дирижабль попрямував у напрямку бази Лейкхерст, де мав здійснити посадку. Однак над полем була потужна гроза і керівник бази, відомий пілот дирижабля, Чарльз Розендаль, не рекомендував капітанові Пруссу виконувати посадку. Цепелін пішов у напрямку Атлантик-Сіті і деякий час кружляв там, очікуючи дозволу на посадку. Нарешті о 19:00 "Гінденбургу" було дозволено сідати. Проте дирижаблеві рекомендували не підходити до землі, а причалити до щогли.
О 19:11 дирижабль знизився до 180 метрів, потім знизився до 60 метрів і підійшов до щогли. О 19:20 дирижабль урівноважили, після чого з його носу скинули причальні канати. Цієї ж миті у районі четвертого газового відсіку блиснув яскравий спалах. Через мить, до неба здійнявся сліпучий стовп вогню. Він затьмарив слабке, приховане хмарами сонячне світло і небо від цього і від їдкого чорного диму стало о сьомій вечора чорним, як пізно вночі. Вогонь швидко поширився у напрямку носової частини, знищуючи найкрасивіше повітряне судно у світі і загрожуючи життю команди і пасажирів. Але завдяки величезним панорамним вікнам і малій висоті більшість пасажирів зуміли без серйозної небезпеки для життя повистрибувати на землю.
"Троси уже спущені, і їх тримають люди на полі. Задні мотори продовжують працювати і стримують корабель, щоб… Господи, він спалахнув! Це жахливо! Полум'я піднялось до неба на п'ятсот футів… Жах. Усе в вогні… Усе горить, і уламки падають на причальну щоглу і на людей довкола… Це одна із найжахливіших катастроф у світі! - американський журналіст Герберт Моріссон, який вів репортаж про прибуття дирижабля.
Капітан Прусс в умовах, що склалися, не розгубився і робив усе, аби збільшити шанси людей на порятунок. Завдяки майстерності капітана і екіпажу, дирижабль певний час вдавалося утримувати в повітрі, після чого "Гінденбург" відносно акуратно впав на землю поряд зі швартувальною щоглою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 20 тисяч льє над землею - унікальні світлини інтер'єру дирижабля "Гіндербург" 1936 року
Із 97 пасажирів і членів команди врятувались 62 людини. За мить частину команди на чолі з капітаном притисло до землі палаючими уламками фюзеляжу. Сильно обпаленим, їм усе ж таки вдалося вибратися з-під уламків. У цій катастрофі загинув Ернст Леманн, голова компанії "Цепелін", що випустила дирижабль "Гінденбург". Капітан корабля Макс Прусс вижив, але його обличчя залишилося до кінця життя знівеченим до невпізнання.
Після катастрофи рештки дирижабля були перевезені до Німеччини. У 1938 року фірма "Цепелін" побудувала ще один дирижабль, практично повного близнюка "Гінденбурга". LZ-130 було названо "Граф Цеппелін". Але цьому дирижаблю ніколи не судилося прийняти на борт пасажирів. Польоти на дирижаблях заповнених воднем було заборонено.
Розслідуванням аварії займалися уряди США і Німеччини. Обидві сторони погодилися, що причиною став витік водню: дріт каркаса розірвався і міг пробити обшивку. За офіційною версією утворилася вибухонебезпечна суміш цього газу з повітрям, ймовірно, підпалена електричним розрядом, пов'язаним з грозовими погодними умовами. Проте ніхто з членів екіпажу, що вижили, не чув перед аварією запаху часнику. Цей запах мав би відчуватися при витоці водню завдяки спеціальній добавці, що вводилася в склад газу для ідентифікації. Довгі роки цей факт породжував чутки про начебто зумисний підпал дирижабля американцями. На це натякав навіть міністр авіації Третього Рейху Герман Герінг. Так званий "синдром "Гінденбурга" надовго підірвав репутацію водню, який пізніше намагалися використовувати як доступний і екологічно чистий вид палива. Сама катастрофа завдала смертельного удару всьому дирижаблебудуванню.
1 
1
Коментарі