Валентина Супруненко, поштарка з Ромен Сумської області, зникла 19 лютого 2001 року. Жителі містечка п"ять років гадали, куди поділася 53-річна жінка. Одні припускали, що втекла до родичів у Росію, прихопивши пенсії роменчан. Інші підозрювали у вбивстві чоловіка листоноші, зараз 53-річного Олександра Супруненка. Йому довелося чимало пережити на допитах у прокуратурі. Хоч насправді прожив із Валентиною у злагоді майже 27 років.
Увесь цей час тіло Валентини Супруненко пролежало в погребі залите бетоном на вулиці Братів Баклай у Ромнах. Його, мабуть, там ніхто не здогадався б шукати, якби вбивці самі себе не видали.
Якось у п"яній компанії 48-річна роменчанка Людмила Биковець проговорилася:
— Це ми з Тольком убили поштарку.
Хто саме передав її слова правоохоронцям, у міліції не розповідають — непокояться за безпеку тієї людини.
Чоловік Валентини Супруненко добре пам"ятає день, коли зникла його дружина. У понеділок 19 лютого 2001 року вона розносила роменчанам пенсії. Хоч прихворіла, однак вийшла на роботу: переймалася, щоб пенсіонери вчасно отримали гроші.
Людмила Биковець ніде не працювала. Жила з пенсії, яку після самогубства чоловіка отримувала як мати-одиначка. Полюбляла заглянути в чарку. Народила чотирьох — щоправда, не завжди могла пригадати від кого. 2001-го найстаршому її синові Анатолію виповнився 21 рік, донькам було 14 і 4 роки. Людмила була на восьмому місяці вагітності із четвертою дитиною.
Ще живу поштарку засипали щебінкою і залили цементом
Коли листоноша постукала у двері до Биковців, мати зі старшим сином саме вирішували, чим заплатити за газ та електрику. Заборгували велику для родини суму — понад тисячу гривень. Залишатися серед зими без тепла та світла не хотілося. Людмила впустила поштарку до будинку і в коридорі запримітила, що у її сумці чимало грошей.
— Це ж пенсії для всієї вулиці, — подумки підрахувала Людмила. І наважилася на злочин.
Аби відволікти листоношу, господарка запропонувала їй збути хліб, який купувала на перепродаж. Мовляв, сама занедужала і не може торгувати, а хліб зачерствіє. Виручені з перепродажу гроші та хай залишить собі...
Поки Валентина копирсалася у торбі з хлібом, Людмила схопила з плити важку чавунну сковорідку. Але зрозуміла, що через вагітність не зможе вдарити сильно, тому наказала синові:
— Бий!
І Анатолій почав бити. Валентина знепритомніла. Її загорнули в поліетиленову плівку, сховали у мішок і на візку відвезли до хліва. Там у них був погріб завглибшки з півметра. Туди мати з сином й заштовхали ще живу поштарку, засипали щебінкою і залили цементом.
У сумці листоноші було близько двох тисяч гривень. Людмила заплатила борг за газ та світло, купила дітям новий одяг. Сусіди потім згадували, що мати та син гуляли кілька днів. Але на це ніхто не звернув уваги.
У липні 2006-го Людмилу та її сина заарештували. Коли міліціонери прийшли по Анатолія, він зізнався, що п"ять років зі страхом чекав цього дня.
Будинок Биковців, у якому вбили поштарку, сьогодні пустує. Двері цегляної хатинки з низькою стелею підпирає стільчик. З усіх боків будинок заріс бур"янами.
Коли Людмилу та Анатолія забрали до в"язниці, старша донька Ірина, якій зараз 18, влаштувалася на швейну фабрику, аби прогодувати молодших сестру та брата. З будинку діти Людмили виїхали і живуть у родичів, за дві автобусні зупинки звідти.
3 
1
Коментарі