У хаті 75-річного Миколи Беренди із села Томашівка Ярмолинецького району Хмельницької області оселився привид.
— Усе почалося в липні, — говорить Микола Гнатович. — Під ворітьми зо 2 часи стояла наша далека родичка. У селі її відьмою називають. Стояла-стояла, а до хати не зайшла. Тої ночі воно з'явилося вперше.
Господар неохоче згадує:
— Дуже пси загавкали, а потом завищали, наче їх ріжуть. Воно почало по курнику товктися, у стіни загупало. Другої ночі воно знову прийшло. Цього разу під вікном почала як свиня рохкати. Думав, може, в кого порося втікло. Але кругом мене хати пустують. А потом стало плакати, точно як дитина. Потом як зареготало. Тоді я дуже перелякався. Чую, вже у двері товче. Далі ніби пазурами зачепилося і на дах вискочило.
На ранок розповів доньці. Та не повірила. Третьої ночі незрозумілі явища повторилися.
— Воно приходило близько опівночі, в два часа і близько чотирьох ранку, — розказує Микола Гнатович. — Чую, на великій кімнаті хтось ходить. Мисками, ложками тарахкає. Коли гуп, гуп — і до мене йде. Я його не бачу, але добре чую. Схилилося надо мною, ніби дихає. А так мені холодно зробилося. Я все "Отче наш" мовлю. Товди воно мене піднесло і на кроваті перекрутило. Почало душити. Заскочило на стіл, поперевертало миски і давай мене за ноги тягнути.
Чоловік відбився шваброю і до світанку молився. Уранці покликав доньку.
— Ми не вірили, — каже Наталія Беренда, 45 років. — Мало лі що на старості привиділося. Але батько був дуже наляканий. Щоб його успокоїти, ми з чоловіком рішили переночувати в хаті. Була десь 11-та вечора, коли в двері загрюкали. Чуємо, вже по хаті ходить. Ми боялися і поворухнутися. Коли чуємо, підходить до нас. У мене на голові волосся дибки стало. Ми вискочили з хати, сіли в машину — і додому.
Наталія попросила священика освятити будинок.
— Я ніколи не займався вичитками, — говорить благочинний Ярмолинецького району православної церкви Київського патріархату отець Микола, в миру 40-річний Микола Ковалик. — Воювати з нечистими силами мають монахи. Але обов'язок кожного священика охороняти свою паству. Тільки зайшов до хати — таке відчуття, як на той світ потрапив. Щойно почав читати молитви, коли в стіни так загрюкало, що зі стелі штукатурка сипалася. Хочу читати, а воно мені слова не дає вимовити. Душить і все. Змахнув кадилом — і зі стелі посипався чорний пух. То страшні речі.
Після освячення містика частково зникла.
— Воно вже не може в хату попасти, — додає Микола Беренда. — Ми навколо хати ще свяченого маку понасипали, то воно тілько кругом і ходить. А вже шо завивало, то не передати. Коли у стіни грюкало, то я хрестика до стіни прикладав. А воно ще дужче верещить.
Після останнього нападу Наталія Беренда забрала батька до себе. Відтоді хата стоїть пусткою. Родина прожила там 45 років.
— Воно нікуди не ділося, — попереджає дочка. — По ночах приходить. Ляда нагору постоянно закрита. А ми в сінях щоразу прибираємо, і щоразу там лежать солома, якісь дерев'яшки, ґудзики. Раніше сині кидало, а тепер червоні.
Глинобитна хата зведена 1942 року. У будинку є ганок, сіни. Всередині велика кімната і менша, яка через піч межує з кухнею. У сінях під горищем лежить солома.
Залишаюся в будинку сам. На вході й горищі встановлюю два відеореєстратори, які починають записувати, щойно в об'єктиві з'являється рух. Увечері тут тихо й моторошно. На стіні голосно цокає годинник. На столі пляшка свяченої води і молитовник.
Близько 23.00 чую тихий звук, наче за стіною шкребеться миша. За шпалерами осипається глина. За годину щось починає грюкати на горищі. Серце б'ється, як навіжене. Намагаюся заспокоїтися, хоч дуже хочеться втекти з приміщення. Таке враження, наче нагорі ходить хтось огрядний. Мене кидає в піт. Горище закрите зсередини, потрапити повз мене туди ніхто не міг. Заспокоююся. Раптом у великій кімнаті щось знову грюкає. Не витримую — вибігаю надвір, вмикаю світло. Згодом опановую себе, повертаюся.
Удруге по стелі гупає о другій ночі. Поза шкірою вкотре йде мороз. Перекидаю через руку ковдру, беру ліхтаря і лізу на горище. Тут цілковита тиша. На балках перекриття висять старі мішки, під ногами розкидані глиняні горщики, брудні миски. У кутку горища — старе сіно. Кутаюсь у ковдру і лягаю на нього. За годину вирішую вимкнути ліхтаря.
У мертвій тиші кожен шурхіт сприймаю як постріл. За який час у кутку горища загупало. В одній руці затискаю хрестика, якого напередодні дав священик. Раптом мене проймає холод. Таке враження, ніби роздягнутий стою на морозі. Спускаюся. До ранку сиджу над грубкою, намагаючись зігрітись. Сторонніх звуків не чути.
Сіріти почало по п'ятій ранку, господарі прибули о 9.00. Мовчки їду додому. Переглядаю відеозаписи з реєстраторів. Вони спрацьовували кілька разів, однак нікого не зафіксували.
5 
35413
Коментарі
132