Шостий рік 53-річний киянин Володимир Бондар судиться з троюрідною сестрою Зоєю Василюк, 50 років. Та зруйнувала його квартиру і звела собі двоповерховий котедж із мансардою.

— Нонсенс якийсь, — каже Володимир. — Шість років не можу суду довести, що квартира була моєю. Обідно, що мене викинули, хоч податок за землю плачу й досі.

Будинок на вул. Отто Шмідта, 20 у столичному мікрорайоні Татарка зведений понад 100 років тому. Тут жив купець Пилип Антонов. Після його смерті спадок поділили дружина і троє доньок. Дім перебудували на три квартири, під окреме житло переобладнали стайню. Зрештою, усі чотири помешкання успадкували онуки купця.

У 1970-1980-х тутешні приватні будинки почали зносити. Взамін жителі отримували помешкання в новобудовах.

— 1987-го родина Зої отримала квартиру на вулиці Теліги в обмін на аварійний дім, — згадує Бондар. — Але її матір не здала документи, а приховала їх.

Володимир свою частину не продав. Жив у службовому помешканні в місті Ірпінь.

— А 2006 року дізнаюся, що Зоя розвалила мою успадковану квартиру. Приїхав, а на її місці зведений уже перший поверх. За місяць вигнала котедж.

Бондар подав на сестру до суду. Вимагає, щоб вона відновила попередній вид будинку або відшкодувала збитки. Скаржиться на Зою Василюк і 53-річний Михайло Калашніков, її інший троюрідний брат. Він живе в суміжній квартирі.

— 30 квітня 2009-го, коли нас не було вдома, хтось пробив суміжну стіну між нашими будинками, — розказує. — Речі винесли надвір. Із нашої кімнати Зоя зробила собі кухню, і наче все так і було.

Тепер родичі спілкуються лише на судових засіданнях. Дім починає розвалюватися.

— Цей будинок — моє родове гніздо, — каже Зоя Василюк. — 2005 року я приїхала сюди. Побачила, що садок занедбаний, хата протікає і нікому то не треба. Запропонувала всім відбудувати маєток. А вони, мабуть, хотіли його продати, от і почалися розборки за площу.

×