По обіді 27 листопада Центральний райсуд Миколаєва оголосив вирок убивцям 18-річної Оксани Макар. 23-річний Євген Краснощок отримав довічне ув'язнення, 24-річний Максим Присяжнюк — 15 років, 22-річний Артем Погосян — 14 років.

— Всем им надо пожизненное, чтоб другим не повадно было, — каже літній чоловік з волохатою бородавкою біля скроні. У вівторок зранку обговорює суд у трамваї. — Их родителей я бы тоже наказал, что вырастили уродов. И маму Оксаны наказать. При советской власти такого не было, — згадує безкоштовні гуртки і морозиво по 2 коп.

За півгодини до засідання під судом збирається сотня людей. Мати Оксани Макар Тетяна Суровицька заходить з адвокатом, нардепом Миколою Катеринчуком та німецьким меценатом Рейко Опітцом. Сідає у першому ряду, ні з ким не спілкується.

Охоронці впускають до зали телеоператорів і зачиняють двері. Суддя Олена Селіванова починає зачитувати вирок.

Журналістів не пускають. Сходами до зали засідань підіймається Олена Кабашна, правозахисник Української Гельсінської спілки. Нещодавно вона оприлюднила інформацію, що Тетяна Суровицька купила у Миколаєві дві квартири та влаштувала бійку в барі "Фенікс".

— Снова пришла давить на суд и поливать грязью Суровицкую, — шепчуть жінки біля суду. Кабашна це чує, розвертається і виходить.

За 10 хв. суддя впускає журналістів. У залі стає душно. Клітки з підсудними охороняють 15 "грифонівців" у чорних комбінезонах та хутряних шапках. По їхніх обличчях тече піт, але шапки не скидають.

У клітці попереду стоїть Євген Краснощок. Неголений, щоки запалі. Жує гумку, підборіддя випинає наперед.

— Прошлый раз он веселился, передавал приветы друзьям, — киває на нього худорлява жінка з масивними перснями. — Через него суд и перенесли. А сейчас смирный, даже плакать пытается.

Присяжнюк стоїть позаду. Він у чорному пуховику, комір підняв до вух, хоча у приміщенні +18°С. Опустив голову. Погосян стоїть збоку, оперся на ґрати. Інколи підводить голову і дивиться на присутніх.

— Маму ищет, — каже жінка з розпатланим волоссям. — Я почти на всех заседаниях была. У него очень милая мама, садилась в дальнем углу и плакала. А сегодня не пришла.

Суддя читає вирок російською мовою, говорить швидко й тихо. Свідчення Краснощока, Присяжнюка та Погосяна різняться. Кожен запевняє, що мав зв'язок з Оксаною за спільною згодою, а провину за вбивство перекидає на іншого.

За 50 хв. суддя оголошує перерву. Тетяна Суровицька вибігає із зали. Краснощок відкидається на сидінні, говорить із Присяжнюком, обоє посміхаються. Погосян мовчки сидить трохи осторонь.

Після перерви суддя годину читає вирок. Експертиза довела, що Артем Погосян не вступав у зв'язок з Оксаною.

— Суд приговорил Евгения Краснощека к наказанию в виде пожизненного лишения свободы, — зачитує вирок суддя. Краснощок напружується, стискає руками спинку стільця, аж пальці біліють, різко повертається до Присяжнюка і розводить руками: "Вот!".

— Подсудимого Максима Присяжнюка, — продовжує суддя, — к наказанию в виде 15 лет. Подсудимого Артема Погосяна — к наказанию в виде 14 лет.  Вам ясен приговор?

— Да, — відповідають підсудні.

Краснощок змахує рукою:

— Жестоко, — каже.

Присутні виходять із зали.

— Ми не задоволені рішенням суду, — зупиняється Микола Катеринчук. — Чому їм дали різні терміни, адже вина доказана всіх трьох. Будемо подавати апеляцію.

— Данный приговор защищает, скорее, интересы подозреваемых, чем интересы потерпевшей и государства, — каже Віктор Василюк, адвокат соціальної програми "Народний адвокат". — Сейчас Присяжнюк и Погосян уверены, что избегут ответственности. Наберутся опыта, научатся лучше прятать доказательства, выйдут и будут продолжать свои преступления. Им всем нужно пожизненное.

За півгодини з приміщення виходить Ярослав Кривов'яз, старший прокурор із відділу Генпрокуратури:

— Прокуратура може погодитися з вироком, бо він збігається з тим, що просило державне обвинувачення.

За годину біля заднього двору суду відчиняють двері, звідти виїжджають два автозаки. Присутні на вулиці стрибають, хочуть заглянути всередину.

— Після кожного суду всі троє дивилися у вікно і махали нам, — говорить місцева журналістка Христина. — А тепер не видно.

×